Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

що мимоволі звертаємо увагу на їхню схожість, хоч у них різні фасони бороди й вусів.

Дон Жуан. А, ви тут, мій друже! Чому ви досі не навчилися співати чарівної мелодії, яку написав для вас Моцарт?

Статуя. На жаль, він написав її для баса. Я — героїчний тенор. Ну, що, чи розкаялися ви зрештою?

Дон Жуан. Я занадто поважаю вас, щоб розкаятися, дон Ґонсало. Коли б я це зробив, у вас не було б жодних підстав спускатися з неба, щоб дебатувати тут зі мною.

Статуя. Цілком слушно. Сперечайтеся й надалі, мій юначе. Я дуже шкодую, що не вбив вас. Я б неодмінно зробив це, якби не нещасний випадок. Тоді сюди потрапив би я, а вам спорудили б статую й утворили б вам репутацію побожної людини, якою ви й залишилися б на все життя. Чи є які новини?

Дон Жуан. Так. Померла ваша донька.

Статуя (здивовано). Моя донька? (Пригадавши). Ах, так! Та, що вам була до вподоби? Заждіть... Як це її звали?

Дон Жуан. Анна.

Статуя. Цілком правдиво: Анна. Якщо пам’ять не зрадила мене, вона була гарненька. Чи попередили ви його — як, пак, його звали? Її чоловіка?

Дон Жуан. Мого друга Октавіо? Ні, я ще його не бачив після того, як прибула Анна.

З’являється Анна, обурено.

Анна. Що це значить? Октавіо тут і він ваш друг! А ви, тату, забули моє ім’я?! Очевидно, ви насправді перетворилися на камінь.

Статуя. Моя люба, мене мармурового поважали значно більш, ніж живого, тому я й зберіг ту форму, якої мені надав скульптор. Ви повинні згодитися з тим, що він був один з найвидатніших людей свого часу.

Анна. Така гонористість! У вас!

Статуя. Ах, моя доню! Ти вже пережила ці вади. Адже тепер тобі повинно бути щось із вісімдесят років. А я загинув (через нещасний випадок), коли мені йшов 64-й рік. І тому я набагато молодший від тебе. До того ж, моя дитино, тут, у цьому місці, зникло те, що наш легковажний друг назвав би пародією на батьківську мудрість. Прощу тебе, не дивись на мене, як на свого батька.

Анна. Ви говорите так само, як і цей негідник.

Статуя. Жуан, Анно,— тверезий мислитель. Він погано фехтує, але мислитель він тверезий.

Анна (пройнята жахом). Я починаю все розуміти. Це дияволи глузують з мене! Краще почну молитися.

Статуя (втішаючи її). Ні, ні, ні, моя дитино, не треба молитись. Якщо ти будеш молитись, то позбудешся кращого, що тут є. Над брамою тут написано слова: «Ви, що входите, залиште всі надії». Подумай лише,— яке це велике полегшення! Бо що таке надія? Тільки один з видів моральної відповідальности. Тут немає жодної надії, отже, і ніяких обов’язків, ні праці, нічого того, що ми здобуваємо молитвою і що втрачаємо, коли робимо лише те, що нам приємно. Пекло, коротко кажучи, є місце, де вам лишаєтся тільки розважатись. (Дон Жуан глибоко зітхає). Ви зітхаєте, друже Жуане; але коли б ви перебували на небі, як я, ви б зрозуміли, наскільки ваше становище краще.

Дон Жуан. Ви сьогодні в гарному гуморі, командоре. Просто-таки в блискучому. У чому річ?

Статуя. Я дійшов до одного дуже важливого висновку, мій юначе. Але, перш за все, де ваш друг-диявол? Мені треба з ним порадитися в одній справі. Та й Анна, мабуть, не від того, щоб з ним познайомитись.

Анна. Ви готуєте мені якісь тортури!

Дон Жуан. Усе це забобони, Анно. Заспокойтеся. Пам’ятайте: не такий страшний чорт, як його малюють.

Статуя. Давайте запросимо його.

Статуя махає рукою, і сильні акорди знов починають лунати, але тепер Моцартова музика якось по-чудному переплітається з музикою Гуно. Починає світитись багряне кружало, і в ньому з’являється диявол, у Мефістофелевім дусі, який скидається на Мендосу, хоча він і не такий гарний. На вигляд він старіший, передчасно полисілий. Незважаючи на свою добродушність і приязність, він бурчить і бентежиться, коли не відповідають на його увічливість та ґречність. Він не викликає довіри до своєї витривалости й працездатности і загалом являє собою неприємно-самозадоволену особу, він — розумний, хоча й помітно гірш вихований, ніж Жуан та командор, і набагато менш відчувається в ньому життєвости, ніж у Анни.

Диявол (щиро). Маю за честь знов вітати у себе славетного командора Калатрави? (Холодно). До ваших послуг, Дон Жуане. (Ввічливо). І незнайома пані? Моє вітання, сеньйоро!

Анна. Ви...

Диявол (вклоняючись). Люцифер, до ваших послуг.

Анна. Я збожеволію!

Диявол (ґалантно). Ах, сеньйоро, не турбуйтеся. Ви завітали до нас із землі, повної забобонів і терору, де панують і володарюють попи. Ви там чули про мене лише погане, і все ж, вірте мені, у мене так багато друзів.

Анна. Так: ви пануєте в їхніх серцях.

Диявол (хитаючи головою). Ви лестите мені, сеньйоро; але ви помиляєтеся. Щоправда, світ не може обійтись без мене. Але він ніколи не йняв віри мені; у серці своєму він сумнівається й ненавидить мене. Усі свої симпатії він оддає убозтву, злидням, умертвінню тіла й серця. А я закликаю його до радости, кохання, щастя, краси...

Дон Жуан (йому нудотно). Пробачте мені, я піду. Ви знаєте, я цього не зношу.

Диявол (роздратовано). Так, знаю, я не належу до ваших друзів.

Статуя. Що він таке вам зробив, Жуане? Мені здається, що він говорив так розумно й слушно, коли ви його урвали.

Диявол (гаряче стиснув руку статуї). Дякую вам, мій друже, дякую вам! Ви завжди розуміли мене, а він завжди принижував мене й уникав зустрічі зі мною.

Дон Жуан. Я завжди поводився з вами бездоганно ввічливо.

Диявол. Увічливо! При чому тут увічливість! Навіщо мені сама пуста ввічливість? Дайте мені теплоту серця, істинну щирість, симпатію, зігріту любов’ю й радістю.

Дон Жуан. Від ваших слів я хворію.

Диявол. От тобі й маєш! (Звертаючись до статуї). Ви чуєте, сер! О, яка жорстока іронія долі! Цього холодного егоїста надіслано до мого царства, а вас узято до крижаних небесних сфер.

Статуя. Я не можу скаржитись. Я був лицеміром, і за це мене послано до неба.

Диявол. Чому б вам, сер, не приєднатись до нас і не залишити ті сфери, для яких ваша вдача занадто симпатична, ваше серце занадто тепле, і ваша властивість брати насолоду від життя занадто велика?

Статуя. Сьогодні я вже вирішив це зробити. Відтепер, прекрасний Сину Ранку, я — ваш. Я назавжди покинув небо.

Диявол (знов бере його за руку). Ах, яка