Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

Розділ №33. Відповіді на запитання

Яскраве світло пробиралося крізь темряву. Я сонно потягнулася, намагаючись повернутися на бік, але рука Хевена не пускала.  Було дивно прокидатися поруч з ним та бачити зранку його обличчя. Помічати, як маленькі складки відбилися на колючій щоці. Мені хотілося роздивитися його трохи довше, але гучний дзвінок телефону порушив тишу, змусивши мене нервово здригнутися та зробити вигляд ніби нічого не відбувалося. Пальці швидко потягнулися до апарата, поки я відчувала на собі погляд чорних очей.

— Алло? — тихо сказала я, прикладаючи телефон до вуха.  

— Емілі, ти зараз де...? — нервово запитала Джил.

— В ліжку, — буркнула, не розуміючи дивного запитання. — Зараз ранок, де мені ще бути...?

— Ти не знаєш ще...? — нервово прошепотіла вона в слухавку, викликаючи щирий подив.

— Не говори загадками, Джиліан... Я зараз не в тому стані, щоб ребуси розгадувати, — "особливо, коли пальці Хевена переплітаються з моїми" додала подумки. — Що сталося?

— Грег помер, — мовила вона, ніби не вірячи у власні слова. — Хтось притягнув у його палату лілії і в нього стався черговий набряк. Його не встигли реанімувати...

Тиша змінилася неприємним гулом у вухах та шаленим серцебиттям. Мій погляд впав на сонного Хевена, який намагався зрозуміти, що зі мною та чому я мала такий розгублений вид. Він намагався погладити мене, але натомість я стягнула з тумбочки вимкнений телефон та всунула йому його в руки, промовляючи одними губами "увімкни". Й поки він ставив телефон на зарядку я ледь пересилила себе спитати:

— Звідки ти це знаєш...?

— Мені медсестра подзвонила з якою я домовилась...вона сказала що до нього прийшов син, щось там кричав про документи, а тому стало погано, і його повезли у реанімацію, — запнулася вона. — Вільям...?

— Був зі мною всю ніч, — кинула на нього погляд, відмічаючи як його обличчя зблідло. — Це не він.  Значить це був... — запитала я  не наважуючись промовити.

— Даніель, — відповіла вона, сходячи на шепіт. На кілька секунд я замовкла, переварюючи все, що вона сказала, а потім промовила. — У палаті висять  камери. Треба сходити в лікарню, запросити відео.

— Камери... — її голос прозвучав невпевнено, ніби вона забула про цей факт.  

— Так, — підтвердила я.

— Вона сказала, що був якийсь збій і нічого не записалося, але... — в слухавці почувся шум і Джиліан на мить зникла. — Потім наберу тебе!

Дзвінок обірвався, залишаючи після себе гудки. Я нервово поклала телефон на тумбочку  поруч із ліжком. Мої руки все ще тремтіли, а думки змішувалися в хаотичному вирі, не знаючи за що вхопитись. Моє обличчя повернулося до Хевена, який все ще ошелешено дивився на екран та не міг прийти до тями. На високому лобі пролягла складка. Чорні очі розсіяно дивилися крізь телефон, ніби бачили там щось ще. А сильні пальці побіліли від напруги.

— Він помер...? — почувся хриплий голос.

— Так... — ніяково вирвалося з мого рота. — Джил сказала, що...в палату прийшов його син з ліліями і в Грега пішов черговий набряк...

Мої пальці повільно опустилися поверх його долоні та стиснули її, намагаючись хоч якось підтримати. Але всі слова тонули в гнітючі тиші. І я бачила, наскільки ця новина вдарила по Вільяму. Можливо тому що в моїй голові Грегорі запам'ятався лише злочинцем, який вбив батька. А от для нього...для нього цей покидьок був тим, хто прийняв його в сім'ю коли померла його мама. І навіть те, що скоріш за все саме Грегорі її і вбив, не відміняти того факту, що він ростив Вільяма останні двадцять років. 
 

Після кількох хвилин напруженої тиші, очі чоловіка раптово змінилися, він різко встав і попрямував до невеликого столика в кутку кімнати. Діставши з шухляди  ноутбук, він поставив його на ліжко й почав швидко клацати мишкою, шукаючи якусь інформацію. Якийсь час я просто мовчки спостерігала за його нервовими рухами, але на довго мого терпіння не вистачило й я здалася.   

— Що ти робиш? — запитала я, пересівши ще ближче, щоб чітко бачити екран. Хевен раз за разом натискав на жовті папки з числами й не знайшовши якихось файлів, повертався назад. — Чуєш...?

— Ти ж знаєш, що Гег лежав у VIP палаті? Давним давно ми ставили камери всередину на випадок, якщо хтось захоче щось вкрасти чи репортери увірвуться за скандалом, — відповів він, не відводячи погляду від монітора. — Так ось, якщо Джил права, усе, що сталося, мало бути зафіксовано.  Але я не розумію, чому тут немає нічого...ніби хтось стер все.

— А хто мав доступ до папки? — поцікавилась, все ще сподіваючись що будуть якісь докази. — Подумай гарно.

— Джонатан і я, — відрізав Вільям, темніючи на обличчі.

— А Даніель знав про них? — нервово запитала.

— Йому доводилося там лежати раніше, він не міг не знати. Але цьому йолопу не вистачило б мізків запам'ятати паролі та де знаходяться ці папки, — злився чоловік, пропалюючи очима екран. — Там не обійшлось без Джонатана. Думаю, це його рук справа. В нас нічого немає більше...

— Не скажи... — задумливо протягнула, згадуючи останні візити в лікарню. — Якщо пам'ятаєш, на коридорах теж висіли камери. На них точно видно, як він зайшов у палату з ліліями. Справа лише за тим, щоб довести що у Грега на них була алергія і він про це знав.

— Мені досі не вкладається в голові... Це взагалі немає ніякого сенсу, Лі...

— Не скажи...він шукав новину, яка б могла перекрити його скандал і він знайшов її. Сам подумай, як для нього все гарно склалося. Що може викликати більше жалю, ніж раптова смерть батька. Та ще й настільки відомого.

— Навіть якщо так. Він мав би розуміти, що компанія після смерті Грега стане моєю. В заповіті чітко прописано, що компанія перейде в моє управління по спадку, — все ще злився він. — Невже він не розуміє, що зі смертю Грега акції стрімко впадуть вниз і це муситиме хтось розгрібати?

— Хіба що він переписав заповіт за цей час. І цілком можливо що саме це його настільки розізлило, що він наважився на такий крок.

— Навіть якщо так, Лі, що далі? Даніель не витягне компанію. Він взагалі не мав ніякого відношення до паперових справ. Навіщо це йому? Потішити его? Найняти людину, яка б виконувала замість нього його роботу? Це безглуздя!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍