Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Степане! Чого ти вирячився?? — кричав Артур, одним оком слідкуючи за дорогою, іншим за Аленом, — Лови ці риглі! Він зараз усе тут обригає!

— Куди я маю це ловити, в долоні чи як?? — кричав Степан лише направляючи потік подалі від себе. 

— Та хоч би в долоні! Зараз треба зупинитися! — говорив припарковуючи автівку.

— Ну синку, що ж ти так! Не міг для Олексія Несторовича притримати порцію? — сміявся і дратувався Степан водночас. 

— Так ти ж сам йому добро дав! — говорив Артур, виходячи з автівки.

— Ти такий дивний, Артуре. Думаєш малий підкоряється моїм наказам чи як? 

— Не знаю! Мені інколи здається, що твоїм наказав всі підкорюються!

— Блювання - це процес, який неможливо контролювати! — дратувався Степан. 

— Так, нам просто треба заспокоїтися. Відверни малого, давай! Бо, здається, зараз знову понесеться!

І справді, Ален знову почав блювати, але цього разу ніхто не постраждав. 

— Треба його помити десь, — говорив Степан. 

— А машину в хімчистку, — кривився Артур. 

Малого підмили в місцевому торговому центрі. Степан наполіг, щоб Артур негайно віз його до тестя, бо справлятися з дитиною в якої ріжуться зуби, він більше не мав сил. 

— І все ж варто було спершу почистити машину, — кривився Артур, — Бо я зараз сам почну блювати від цього запаху. 

— Нічого тобі не буде, друже! Це все частина тихого сімейного життя, до якого ти так прагнеш. 

За пів години вони вже були в Олексія Несторовича. Степан з радісним обличчям чекав, щоб передати малого батькам. 

— Вітання, Степане. І тобі, Артуре, — тільки відчинивши двері, сказав Олексій Несторович, — Привіт, мій маленький горобчику, — потягнувся до внука тесть. 

— Підгузки я змінив, переодягнув, тільки нагодувати треба, — констатував Степан, збираючись йти. 

— Ну от і нагодуєш, — всміхнувся Олексій Несторович, — Куди ти зібрався? Це ж твій син, а не мій. Я сказав, що допоможу, але це не означає, що ти десь в цей час гулятимеш зі своїм другом. Сім’я має бути…

— На першому місці, — сумно продовжив чоловік.

— Ну от і чудово, — всміхнувся тесть впроваджуючи Степана до хати. Чоловік лиш прощально махнув рукою Артуру, а той ледве стримував себе від сміху. 

— Гарного дня, друже! — сказав на прощання Артур, коли за Степаном зачинилися вхідні двері. 

###