Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Згадай про мене? 

— Так.

— Звісно.

Артуру сказали, що гравіювання буде готове за кілька днів. Він думав про мить освідчення і мимоволі посміхався. Але все ж якесь хвилювання мордувало його. А що, якщо відмовить? А якщо знову все розвалиться, як тоді з Вікою, за кілька місяців до весілля? 

— Ти думаєш твою Віру влаштують фіаніти замість діамантів? — кривив обличчя Степан. 

— Слухай, що ти до неї прискіпуєшся? — роздратувався Артур, — Віра стане моєю дружиною! Змирися з цим, будь ласка. 

— Нема питань, — розвів руками Степан, але потім розвернувся і вліпив другу ляпас, — Тоді ти  змирися з ось цим, — реготнув, — Бо схоже, тепер тебе таке чекатиме часто. 

Артур мовчав. Думав про неї, думав про них, про майбутнє і про минуле. В голові все перемішалося, а так би хотілося встановити якийсь бар'єр, що відганяв би усі сумніви й давав впевненість.

— Вимушена зупинка…треба виміряти малому температуру, — сказав Степан, дістаючи безконтактний термометр і приставляючи його до голови малого, що вже сидів в колясці, — Порядок, але мені здається його нудить.

— Тобі здається чи малого і справді нудить? – налякано питав Артур.

— Слухай, я що йому в голову влізу чи як?! — злився друг, — Може й не нудить, не знаю я, — розвів руками, — Давай, бери його і йдемо в магазин, – командував.

— А чого я? — обурився Артур, — Ти ж тато!

— Та не буде він блювати, бери, кажу.

Артур якось недовірливо глянув на Степана, але таки посміхнувся і взяв дитину. 

Список очолювали дитячі креми, Степан лиш очима кліпав перечитуючи:

— Матінко рідна, крем для лиця, крем для тіла, навіть крем для дупи є…а універсального не можна зробити?

— Ну це ж для дітей, у них шкіра особлива. У жінок там ще більша подільність, судячи з кількості Віриних кремів, то в неї, мабуть, на кожен палець по крему.

Степан лиш злісно блимнув очима, але нічого не сказав, бо в його ванні теж була ціла вітрина Діниного добра. 

— Зараз, здається, буде виверження, — говорив Степан дивлячись на сина, що підозріло вовтузився. 

— О, ні…Степане, бери малого! Давай,  — благально просив Артур. 

– Давай швидко скупляємося і на вихід. Без паніки! — заспокоював друга Степан, але малого не забирав. 

— Може, вам допомогти? — почули вони голос консультанта. 

— Так, допоможіть цьому татусеві, — хитро всміхнувся Степан, — Бо он, бачите, яка в нього паніка, не може в дитячих кремах розібратися.

Артур лиш вирячився на друга, на що Степан прошепотів йому на вухо:

— Вважай це теж частиною підготовки до сімейного життя, — реготнув, проте друг чомусь не підтримав жарту. Лиш пізніше до Степана дійшло чому. 

— Зараз підберу для вас найкращий догляд, — приязно всміхнулася жінка, — А як вашого синочка звуть? 

— Ален, — і собі приязно всміхнувся Артур.

— Яке гарне ім'я,  — ще більше розплилася в посмішці жінка.

— Так, дружина обирала. Вона в мене розуміється на красі, вона й сама така красуня! — говорив зиркаючи на Степана. Очевидно, Артур грав на струнах його ревності, бо той аж зблід від злості. А Артур продовжував: 

— Знаєте, мені з нею дуже пощастило, бачите, ось яка гарна дитина вийшла, — ледь стримував смішок Артур, а Степану вже майже дах зривало. 

— Так, тобі треба креми для дупи, от і говори про це, а не про обличчя дружини, — вицідив, — Якщо не хочеш, щоб я потім надер твою дупу, — додав пошепки на вухо. 

Артур лиш розсміявся. А Степан вирішив сам забрати від нього дитину.

— Не зручно креми обирати, — пояснив, — Я потримаю, — забрав назад синочка Степан. 

Поки Степан няньчився з сином, Артур купував усе по списку. Степан лише злісно пронизував того поглядом. Зрештою, з повним пакетом Артур повернувся. 

— Та я ж жартував, чого ти? — дружньо штовхнув Артур Степана. Чоловік розумів, що Степан за Діну готовий життя віддати й навіть більше. 

— Приміряв до себе мою дружину? — випалив Степан. 

— Слухай, — підняв руки догори Артур, — Ти перегинаєш, друже. 

Степан і сам не розумів, що це на нього найшло. Але коли, будь-що чи будь-хто торкався Діни, він наче безумів. Розумів, що Артур хороший друг, але відголос минулого все ще дзвенів десь в підсвідомості. Він досі пам'ятав фразу Артура: “Якби не твоя сестра, сам би поклав око на Діну”. Пам’ятав як колишній ворог викрив його таємне минуле перед Олексієм Несторовичем…досі пам'ятав, хоча й хотів забути. 

— Вибач, останнім часом нерви не в порядку, — зітхнув чоловік, — Ну не справляюся я з роллю батька. 

— Твоя дружина дійсно красуня, але я вже скоро матиму свою, — приязно посміхнувся Артур, пригадуючи Віру, — Навіть не питатиму, щоб ти зробив з тим, хто б хоча б поглянув якось не так на твою дружину, — всміхнувся Артур.

— Я б вбив…, — коротко і грубо констатував Степан, — навіть якби тим хтось був ти, — додав стримано, але потім посміхнувся.

— Жартуєш? 

— Ні, — швидко і сухо констатував Степан.

Коли покупки було зроблено, Ален вже геть сильно вовтузився. Тож чоловіки вирішили, що краще таки повернутися додому. Сіли в машину, але від їзди дитину, здавалося, ще більше нудило. Розгублені друзі самі були на грані нервового виверження. Здавалося, ну хіба може бути ще гірше? Але однозначно, що так, коли Степан почув знайому мелодію вхідного виклику. 

— Привіт, Степане. Як там Ален, справляєшся?

— Вітаю, пане. Так все гаразд.

— Точно? Бо в тебе такий голос, наче ти вмирати зібрався, — підсміювався тесть. 

— Все добре, — стиснувши губи.

— Ну, гаразд. Пожалію тебе, привозь малого нам, побудемо з ним.

Два рази Степану говорити не довелося, то й миттю поклав слухавку і з радісним обличчям сповістив Артуру.

— Хвала небесам, брате. Перший раз радію дзвінку Діниного батька, каже малого до них везти, — радісним голосом проголосив Степан, — А ти синку, не стримуйся, якщо тебе нудить. 

Як під замовлення з малого дійсно понеслася лавина.