Анна Несторова - За гранню, Анна Несторова

— Геть звідси, — пробуркотів, — прийдеш потім, якщо віднайдеш мене тут, тоді мені доведеться відповісти.

— А…А… Як вас звуть? — пролепетала, опинившись перед темно-синьою гладдю порталу.

— Запам’ятай, Кауровва дочко, у таких як я імені немає. Ми просто Слуги!

Й більше не вагаючись, не жаліючи сил, чоловік штовхнув її у прохід між світами. Тільки почувся свист у вухах. Хаврен опам’яталась в сильних руках, відходячи від переміщення. Перед очима все розпливалось.

Сад залитий туманом, а перед нею обличчя де Барва. Усміхнене, радісне й трішки змучене.

— Ваша Світлосте! — пробелькотів граф, дивуючись. — Що з вами?

Він поглядом окинув її вологі одежі, вимащені брудом й жахнувся. Тремтячими руками здійняв плаща й накинув на тендітні плечі й обійняв, намагаючись хоч якось зігріти.

— Вас довго не було, принцесо, — казав, ведучи з саду, — ми відбили дві спроби пробратись до королівських покоїв. Через проклятий туман важко орієнтуватись в місцевості. Подейкують, ніби до лікарів за цей день звернулось багато бідняків з дивними симптомами.

Вона прикрила очі, згадавши зловтішну морду Ельеза.

«Ти не зможеш їх вилікувати», — вертілись його слова в думках.

 — Виродок, паскуда, — прошипіла, — вирішив заморити нас тут…

Сльози линули самі. Зупинилась й прикрила очі, чуючи брязкіт обладунків охорони графа.

— П-принцесо, — обізвався де Барв тремтячим голосом.

Ридання — йому відповідь. Хаврен обійняла Шамса. Граф застиг нездвижно, важко зітхнувши. Врешті обгорнув своїми руками її талію.

— Що ви тут робите?! — пролунав голос Наяра. — Хаврен, ти чому плачеш? А ти… Швидко відійшов від неї!

Маг, як завжди, з’явився неочікувано.