Крістіна Лорен - Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен

Ми повертаємо внизу та йдемо коридором у кухню, через сіни й до задніх дверей.

Двір не змінився, але я все одно зупиняюся. Ендрю продовжує йти, та я не можу слідувати за ним, не можу зрушити з місця, бо структура, яку я бачу, лише віддалено нагадує плавучий будинок, із яким я росла. Переді мною красиве сільське лігвище. Маленька рибальська хижка з гігантським вікном, яке все ще виходить на гору. Там є димар, сходи, крихітний ґанок із двома яскраво-жовтими кріслами адірондак і столиком.

Я не помічаю, що плачу, поки Ендрю не повертається й не бере мене за руку, любовно регочучи з мене та втираючи моє обличчя своєю вільною долонею.

— Ну, годі.

Він тремтить.

— Ти знав? — запитую.

Він не відповідає, лише тягне мене вперед, усередину. Там усе ще одна кімната, — ну, за винятком нової ванної — але в глибині стоїть ліжко з балдахіном, диван і зручний стілець біля входу при журнальному столику на прекрасному килимі. Камін, вочевидь, не придатний для користування, проте нова система клімат-контролю вже люб’язно дзижчить, підтримуючи всередині свіже й комфортне повітря.

Мій погляд прикипів до фотографій у рамках, які прикрашають стіни — їх там щонайменше двадцять: деякі маленькі, інші розміром не менш як вісім на десять, і ми на них у різноманітних комбінаціях. Я з татом на санчатах. Ендрю, Рікі, Тео й Ліза на ґанку головної хижки. Бенні з мамою підносять коктейлі до фотографа. Майлз і двійнята грають у шашки на підлозі вітальні. Кайл тримає п’ятирічну мене догори ногами біля сніговика. Аарон із мамою куховарять у фартухах. Бенні зі мною-юначкою, Тео та Ендрю влітку, коли ми ходили в похід стежкою Залізного каньйону.

— Це нереально, — повертаюсь і бачу, як Ендрю поглинає це все, але він більше не стоїть поряд зі мною, він…

Він стоїть на коліні.

Невже в мене — найповільніший мозок у світі? Можливо. Але минає повних п’ять секунд чи й більше, перш ніж мені вдається скласти літери докупи у слово й вимовити єдине:

— Ой.

— Мейзі, — говорить Ендрю й розкриває долоню, демонструючи золоте кільце з ідеальним овальним сапфіром. Він дивиться на мене кілька мовчазних секунд, схвильований.

— Протягом останніх шести місяців ми отримали свою долю пригод, — продовжує він хрипким голосом. — Твій переїзд у Денвер, нова робота, наша нова квартира. Я нічого не люблю більше, ніж готувати з тобою вечерю, говорити про наш день, мріяти про те, чим займемося далі, — ковтає, але не зводить з мене очей. — Я й ночі не провів без тебе, відколи ми були тут востаннє. Не знаю, як ми на це спромоглися, хіба що зробили ці стосунки нашим пріоритетом. Ти — мій пріоритет, Мей. Я такий в тебе закоханий. Здається, неможливо уявити, що я був би з кимось іншим. Будь ласка, — завершує він тихіше, — ти вийдеш за мене?

* * *

Тільки ідіотка не загорлала б «ТАК!», і — переконавшись, що Бенні лишив нас самих собі, — не стрибнула б на цього чоловіка. Близько десяти секунд Ендрю нерішуче намагається вмовити мене поділитися з Бенні хорошою новиною, а потім здається та дозволяє мені штовхнути його до ліжка й здерти жахливий светр з його тіла.

Мені ніколи не набридне відчувати гладеньке тепло його торсу, те, як його руки зголодніло нишпорять мною, ніби він хоче торкнутися всього зразу, як він зариває пальці в моє волосся, коли я вкриваю його цілунками. Живіт Ендрю напружується під моєю долонею, стегна вигинаються, а потім він підтягує мене вгору й кладе під себе, рвучко дихає та грайливо нашіптує непристойності мені на вухо.

Ми покращили свої навички, — старанно практикувалися — але мене все ще дивує глибина емоцій, що накривають мене, коли б я не відчула його близькість, щоразу як він стає напруженим і трохи здичавілим. Ендрю дражнить мене через те, як я дивлюся на нього, але, гадаю, йому потай це подобається, бо те, як його очі поволі заплющуються тієї ж миті, як він опускається, — найгарячіше, що я колись спостерігала.

Я не дозволяю йому піднятися, не зараз. Виставляю руку вперед, і ми обоє дивимось на обручку на моєму пальці, сміємось із того, як по-іноземному звучать нашими голосами слова «чоловік» і «дружина».

Де ми це зробимо? Цікаво. Ендрю дивиться на мене, мов на дурну. Звісно, тут.

Ми влаштуємо маленьку весільну вечірку в колі нашої вибраної сім’ї. Таїті — гарне місце для медового місяця. Спершу собака, потім — діти.

Солодкі поцілунки сповільнюються, глибшають, а потім я сідаю зверху, а він дивиться з милою зосередженістю, граючись із кінчиками мого волосся, проводячи подушечками пальців по моїх вигинах, скеровуючи моє стегно, поки не починає пітніти й ставати наполегливим.

Я падаю на ліжко поряд із ним. Простирадла з м’якої гладенької бавовни холодять мені спину, а Ендрю заходиться кашлем зі сміху.

— І як я маю після такого ходити?

— Сподіваюся, Бенні мав на увазі, що ми спатимемо тут, — кажу я, повільно затамовуючи подих.

* * *

Але нам потрібні їжа та вода, до того ж лишається ще кілька годин до сну.

Він дивиться на мене й сміється.

— Не хочеш розчесатися?

Кинувши оком на дзеркало ванної кімнати, розумію, що моє волосся перетворилось на дике гніздо, губи розпухли й вкрилися синцями від поцілунків. Моя усмішка — любовно-п’яна й крива. Я роблю все можливе, щоби поправити волосся пальцями, але зрештою здаюся.

— Мої речі в машині, — кажу. — Бенні все одно, що в мене на голові.

Лише коли ми заходимо в кухню й семеро захоплених голосів вигукують: «СЮРПРИЗ!» — я розумію, чому Ендрю хотів, аби ми зайшли всередину та розповіли все Бенні, чому він запропонував мені розчесати волосся й чому почервонів мов буряк і регоче вдвічі більше. Рікі з Лізою не в круїзі. Тео не в Огдені за роботою над новим будинком, і хоча Кайл досі в Мангеттені, Аарон і двійнята — ні. Не впевнена, коли вони опинилися тут, чи як довго чекали на наш прихід, аби привітати нас із заручинами.

— Ви займалися боротьбою? — шепелявить Захарія, якому тепер не вистачає двох передніх зубів, а Аарон ледве тримається, щоб не вибухнути сміхом.

— Так, — серйозно відповідає Ендрю. — І поглянь — Мей виграла перстеник!

Мене поглинають обійми майбутніх свекра та свекрухи (!), а також Аарона та двійнят. Бенні не втрачає можливості покепкувати з катастрофи у мене на голові, а потім міцно мене стискає. Хоча це й найкращий сюрприз за весь