Nilett - Кінець світу: Естелла, Nilett

— Хто кого відбиває? – Здивувався не на Жарт Еліас. Здавалося, ніби він не вловив нотку жарту у словах співрозмовника. – Я тебе ні на кого не міняв!

— Ага. Звісно.

Кріс підняв декілька паперів ближче до обличчя, але багато прочитати не встиг. Брайт схопив ті декілька аркушів та забравши їх відклав у бік, послідовно обходячи стіл та стаючи з лівого боку та хапаючись за підлокітники крісла. Один чіткий рух, та Кріс добровільно примусово вже був вимушений дивитися на Еліаса, адже разом зі стільцем був повернутий до рудого.

— Я тебе не міняв.

— Та добре, добре. Заспокойся.

Жарт старшого Боу вийшов з під контролю. І він тепер не знав як заспокоїти Еліаса який не так все зрозумів.

— Давай це обговоримо! – Раптом знову почав рудий.

— Обговоримо що?

— Нас.

— Яких ще «нас» Еліасе?

— Я просто хочу нарешті дещо прояснити, та можливо почути відповідь. – Брайт був напружений. Очі його були широко розкриті, погляд спрямований вперед, ніби він намагався зрозуміти що зараз у голові його товариша. Рот трохи відкритий, а куточки губ опущені вниз. Бачачи такий вираз, Крістофер був спантеличений.

— Гадаю зараз не слушна мить. – Опустив погляд платиново волосий.

— Навпаки. Це можливо єдиний ідеальний таймінг.

— Добре. Я тебе вислухаю. – Кріс вирішив здатися та пливти за течією. Але сам подумки поклявся не квапитися з відповідями та все обмірковувати чітко.

Еліас стояв, розмірковуючи про те, що ось-ось має статися. Він знав, що сьогодні вирішальний момент. Серце билося частіше, а в голові крутилися сотні думок. Як же важко зробити перший крок, коли ти знаєш, що можеш отримати очевидну відмову. Таке було з ним вперше. Але він був готовий ризикнути, адже його почуття до Кріса були занадто сильними, щоб їх далі приховувати. Та й він більше не хотів цього робити.

Бажання бути з ним не просто як друг, або ж отримати відмову та перебороти самого себе, стаючи іншим. Саме ці два почуття були присутні останній час.

— Кріс, ти колись задумувався про те, що для тебе означають близькі стосунки? — раптом запитав рудий, починаючи підходити до самої суті здалеку. Це свідчило про його неготовність висловитися на пряму.

Старший Боу подивився на нього мовчки, та явно задумався перш ніж відповісти бодай щось. Але лише спостерігаючи за поглядом та виразом обличчя, відчувалась напруга, переляк, невпевненість та навіть журба.

— Чому ти питаєш? — врешті сказав він, злегка посміхаючись.

— Просто цікавлюся, — відповів Брайт, намагаючись не виглядати занадто серйозно. — Я часто думаю про це. Особливо останнім часом.

— Думаю, для мене це важливо. Близькі стосунки – це довіра, підтримка і розуміння. Люди, з якими ти можеш бути самим собою і відчувати себе у безпеці. У нашому світі, такі почуття та стосунки ледь не під забороною. Навіть від брата можна очікувати ножа у спину. Не те що від людини яку ледь знаєш.

— Он воно як… – Раптом Елі знову притих, немов задумуючись про наступні слова після почутого. М’язи обличчя явно напружилися, а очі часто дивилися аби куди тільки не на співрозмовника – Знаєш, я завжди цінував нашу дружбу. З першого моменту як прибув зрозумів, що ми можемо бути товаришами. Тому і сам не помітив, як ти став для мене дуже важливою людиною. Само тому, я хочу бути чесним з тобою — сказав рудий, відчуваючи, як серце починає битися ще сильніше.

Крістофер все більше розумів до чого хилить Еліас. І це його відверто лякало, адже ця розмова могла стати фінальною для «них».

— Я довго думав про це, — продовжив Брайт. — І зрозумів, що мої почуття до тебе сильніші, ніж просто дружба. Я кохаю тебе. І мені дуже важко про це говорити, бо я боюся втратити те, що у нас є. Але я більше не можу приховувати свої почуття. Та й не хочу.

Він затримав подих, чекаючи на реакцію. А Кріс мовчав, обдумуючи почуте. У його очах було видно здивування яке намагався приховати й, можливо, трохи суму. Крістофер ніколи не дивився на Елі як на людину яку можна покохати. Друг, товариш, ледь не споріднена душа… Комфортна особа з якою більше легко аніж важко.

Але після зізнання він задумався, чи це легке життя поруч з Еліасом було справжнім, або ж Брайт просто підлаштовувався аби бути комфортним для нього.

— Елі, ти дуже дорогий мені, і я ціную твою чесність, — нарешті відповів той. — Але я не можу відповісти тобі взаємністю. Сподіваюся ти й сам розумієш чому. Ми починали не так. Не на тій ноті. Та й почуття зараз явно не на часі.

Еліас відчув, як біль стискає його серце, але він змусив себе усміхнутися, адже від початку розумів що діло мертве. Кріс не такий як він. Інший. А головне… Роль яка йому була відведена, не дозволяє мати волю. Він мусить жити заради інших, але не для себе. Та навіть інші не можуть допомогти йому полегшити тягар.

— Я розумію, — тихо врешті відповів Брайт. — Дякую, що вислухав мене. Я ціную нашу дружбу і не хочу її втратити. Сподіваюся, мої слова не змусять тебе відмовитися від мене. Адже це єдине місце де я почуваюся потрібним. Естелла мій дім. – Відступив Елі, тепер повільно відхитуючись подалі від стільця. Він посміхався, але був пригнічений як ніколи.

— Елі…

Брайт підняв перед собою руку, даючи зрозуміти що не хоче чути подальшого. Поки що, йому достатньо і цього. Він лиш кивнув, відчуваючи змішання болю і полегшення. Рудий знав, що зробив правильний крок, зізнавшись у своїх почуттях, навіть якщо не отримав бажаної відповіді.

Життя продовжується, і він буде поруч з Крісом, підтримуючи його як друг, як і раніше, допоки той сам не прожене. А за для підтримування дружби, варто переступити через себе декілька разів. А Елі звик до подібного.

— Ну то що, у чому допомогти треба? – Рудий натягнув на обличчя ще більш сценічну посмішку за якою приховав своє у вщент розбите серце.

— Думаю я і сам впораюся. – Подавлено відповів Кріс.

— Проганяєш мене?