Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Мілана сіла біля однієї з стін та спробувала вигрібати землю, але з цього нічого не вийшло. Друзі обступили стіни та спробували зробити те саме.

- Мерщій до мене, - крикнув Іван, що стояв біля глухої стіни, - тут рити землю теж не потрібно, але подивіться на дошки, - він показав рукою на одну з дошок, що не була прибита знизу, - треба спробувати відтягти її.

Хлопець передав лук та стріли Мілані, оскільки вона вміла стріляти, попросив бути на готові. Іван опустився та взяв пальцями дошку, потягнув в сторону. Дерево скрипнуло та піддалось. Відвів в сторону та обережно подивився всередину. Там було темно та тхнуло чимось сирим та гнилим. Іван розставив ноги та потягнув дошку на себе, поки вона не тріснула зверху та не відірвалась.

Іван відкинув дошку в сторону та схопився за сусідню. Підперши стіну ногою, він потягнув дошку на себе. Знову хруст, дошка лопнула в місці, де її взяв хлопець. Він відлетів та впав на землю. Чортихнувшись, Іван підскочив та потягнув обидві частини. Відірвав, відкинув.

За декілька хвилин, майже половина глухої стіни лежала на землі. Дошки сухі, добре підуть до багаття, але це було не головне. Оскільки прохід був розчищений, сонце спокійно освітило все, виганяючи темряву. Всередині дитячого майданчику стояла кругла кам’яна криниця. Зверху криниці нічого не було, а саме каміння було біле, хоча й поросло мохом, що тягнувся від землі до краю.

- Треба підсвітити, подивитись, що там в середині, - сказав тихо Іван та подивився на Лізу, - знайдеш якусь гілку?

- Так, так, - замахала головою руда дівчина та кинулась до дерева з багаттям, де лишились самі вуглі.

Діти відступили на декілька кроків назад, не зводячи поглядів з криниці. Дитячий майданчик до цього не виглядав привітно, але тепер він, разом з криницею, викликав лише дикий страх. Аринка розповіла, що жила тут. В криниці? Діти одразу почали згадувати фільми жахів про дітей, жінок, які вилазили з криниці, опустивши голову, закриваючись волоссям.

Саме ця картинка одразу прийшла в голову Івану, від чого його перетрусило. Він скривив обличчя в огиді, але не відступив назад. Якщо зараз з криниці вилізе монстр, треба буде з ним щось робити. «Хто ця Аринка з зеленими очима?» - подумав Іван та звів брови.

В цей момент, підскочила Ліза, важко дихаючи, простягнула смолоскип. Хлопець взяв гілку та обережно підійшов до криниці. Спочатку він освітив все навколо. Всередині не було навіть натяку на те, що там хтось живе. Тепер сама криниця. Іван підійшов до білого каміння, розставив ноги та обережно перехилився, подивився всередину.

Він стояв та розглядав те, що всередині. Друзі стояли та мовчали напружені від тривоги та страху. Іван відхилився та відійшов, опустив гілку, на якій горів вогонь. Він підняв плечі та повідомив, що там нічого немає. Звичайна криниця, але дуже глибока, він не побачив воду на дні криниці.

Мілана підійшла до Івана та взяла смолоскип. Обережно підійшла до криниці та подивилась вниз. Світло від вогню опустилось дуже глибоко але води дійсно не було видно. Дівчина одразу відчула, як засвербів шрам на спині, що вона отримала цього ранку. З’явилось дуже гнітюче відчуття, що хтось спостерігає за нею з глибин криниці. Мілана одразу відхилилась та відійшла на декілька кроків. Вона перелякано повернулась та глянула на Івана перевела погляд на Діму та Лізу.

- Там все ж таки щось є, - тихо сказала дівчина, - я відчуваю це. Треба йти з цієї галявини. Тут дуже небезпечно. – вона зробила паузу втягуючи більше повітря, - ця Аринка, якщо вилізла з криниці – це точно демон, а не дитинка, що заблукала в лісі. Це прокляте місце нас сюди привели як в пастку.

- Почекай, - Іван підійшов до дівчини, - не будемо так спішити. – він зробив паузу, - знову таки, ця дівчинка привела тебе до дубу. Все зв’язано з цим велетнем, там треба це зрозуміти.

- Ти розумієш, що якщо Аринка вилізе з цієї криниці, - Мілана тремтячою рукою показала на майданчик, - ми нічого не зможемо зробити. Якщо це вона тягнула мене з лісу до озера – в неї страшенна сила.

- Зараз день, - втрутився Діма, показавши на небо, - Аринка була з самого ранку. Чортівня відбувається або вночі, або в лісі, - він подивився на Івана, - може все ж ми послідкуємо за криницею, а Іван розвідає ліс?

- Що ви хочете там побачити? - розізлилась Мілана, - інструкцію про те, як вийти звідси? Не знайдете, - вона закричала, - з цього клятого лісу немає виходу!

Іван швидко підійшов до Мілани, доволі боляче схопив за руку та подивився дівчині в очі. «Без паніки!» - сказав він пошепки. Він подивився на друзів та пояснив, що цього ліс і добивається. Він хоче заплутати нас, злякати. Чим більше ми злякані, тим менш небезпечні для нього. Два дні тому, нікому діла не було до табору та дітей. Поки вони не пішли до велетня. З цього моменту почались неприємності, але вони вказували саме на те, що ліс не задоволений тим, що відбувається.

- Томі ця Аринка щось зробила? – спитав Іван, дивлячись у вічі Мілани, - ну крім того шраму?

- Ні, але вона затягнула мене в пастку, - відповіла дівчина, - вона хотіла щось зробити зі мною.

- Так, вбити чи поневолити, - підняв плечі Іван, - але не зробила, не змогла. Ти не піддалась, ти була рішуча, не перелякана як зараз. А якби ти тремтіла, тряслась, плакала. Як думаєш, ти змогла перешкодити Арині? – він зробив паузу очікуючи заперечень, - ні. Тому я впевнений, що фізично вони не змусять нас. Ти казала, що у неї неймовірна сила. То що завадило їй тебе тримати силою, поки щось відбувається в тій купі листя?