Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

— Ще б пак, без жодної вибухівки організувати детонацію ракет на території ворога це непоганий такий варіант, — кивнув задумливо Леонід.  

— За моїми орієнтовними розрахунками, —  подав голос Василь — такий прицільний сигнал може спровокувати вибух боєкомплекту в танку чи літаку з відстані близько кілометра, а з меншої відстані дістати боєголовки в човнах та, теоретично, навіть в ракетних шахтах. Останнє ще під питанням, але знаєте, варіант підірвати ядерний заряд безпосередньо вдома у русні мене неймовірно спокушає.

— Василь, ти ж на гражданці, можеш спокуситися на щось більше традиційне, — хмикнув Влад.

— Які часи, такі й спокуси, —  зітхнув Іван Олексійович. — Все, на сьогодні все. Розходимося. Ідея що з активатором, що з захисним полем реально цікаві, не думав, що в старості отримаю можливість зробити такий прорив в науці. Я підключу до цього проекта ще кількох башковитих хлопців і займемося. Ех, якби ж то з півдня Сашка висмикнути… Його мозок нам би зараз, ой як знадобився…

— Так може смикнути декого з генералів? — потер бороду Дід.

— А підстава? Для розробки новітньої зброї?

— Ой ні, хлопці, якщо пустити цю інформацію гуляти кабінетами, то не факт, що твого Сашка висмикнуть, а русня точно пронюхає. А наших розробників вони «люблять» значно більше за енергетичні об’єкти.

— Все, розходимося. Час відпочити, переспати з цими ідеями.

— Ні, таки дивні у вас спокуси та компанії на ніч, — хмикнув Влад, піднімаючись  з крісла. За ним почали вставати інші.  Сергій намагаючись не позіхати, попрощався з усіма та попрямував на вихід разом з Дідом.

Вони вийшли на вечірню вулицю Києва. Машини, перехожі, неподалік продзеленчав трамвай. Сергій проводив поглядом зграйку дівчат і згадав про Стеллу. Дістав телефон — нових повідомлень від неї не було. Чоловік покрутив гаджет в руках й зітхнувши знову кинув до кишені.  

— Холера… — потягнувся Дід почісуючи ліву лопатку, потім перемістився до шиї. — Я від всіх цих цікавих розмов навіть свою нову мапу організму забув.

— Тобто? У тебе є мапа організму? — покосився на Діда Сергій. Думалося погано, бо голова гуділа від кількагодинного обговорення та жахаючих розрахунків, які ледь не на колінці намагалися зробити Василь та Іван Олексійович.

— Ага. Після того, як мені рознесло к дідьку плече та кілька ребер до купи, одним з веселих наслідків стало те, що хрін його вгадаєш, де воно чухається. Голова каже «чухається біля ліктя», чухаєш там, а чорта лисого там, це не воно! Починаєш шукати, через надцять хвилин та прокльонів знаходиш  — грець зна де під шиєю. Нерви перемололо — мапа змінилася. Вже рік намагаючи втримати в голові що, якщо свербить у плечі, то чухати треба десь біля зап’ястка, — розсміявся Дід.

— Непоганий квест.

— То квіточки. Он Василь взагалі ладен відкрутити голову кожному, хто торкнеться його лівого плеча. Каже, кожний такий доторк, то для нього, як удар струмом просто в мозок, який нівбіса «бадьорить». А більшість же, особливо побратимів, намагаються саме так привітатися, попри регулярні попередження. Одному Василь навіть якось пику на емоціях підрихтував, той на автоматі відмахнувся протезом руки, вибив Василю зуб. Тепер обоє полюбляють розказувати гумореску, про те, як шукали ідеальний спосіб спілкування, — балагурив Дід крокуючи до автомобіля.

— Омг, так, треба запам’ятати, — потер скроню Сергій. Там щось неприємно стріляло. Схоже варто таки виспатися.

— Треба. Підкинути вас з Ефірою додому? Я саме повз твої краї їду, — спитав Дід.

— Так, буду вдячний, — кивнув Сергій позіхаючи. Він раптом зрозумів, що нарешті може трохи розслабитися. Попереду ще багато роботи, але він вже довіз, виклав свою ідею та все записане іншим розумним людям. Побачив, що та ідея їх теж захопила і ці люди розумні настільки, що ідея має всі шанси реалізуватися.

Бохлейн

Бохлейн збирався у відпустку. В останні дні його роботи на дослідницькій станції обговорювали фіксацію якоїсь незвичної поведінки сальвахес. Їх кілька днів не спостерігали навколо табору, а потім сальвахес взагалі зникли й з долини. Це було нетипово. Висували припущення, що це може бути стихійна міграція напередодні сейсмоактивності, проте прилади не фіксували нічого підозрілого, та й інші представники тваринного світу поводилися звичайно. Врешті-решт більшість зупинилася на думці, що це якийсь елемент розвитку первісного суспільства сальвахес.

Бохлейн попрощався з колегами, завантажив у віман особисті речі та попрямував до рідного острова. Проминувши вкриту густою зеленню рівнину, віман досягнув гір, пролітаючи над якими в одній з долин чоловік раптом помітив вервечку сальвахес, що прямували в напрямку глибокої ущелини. Бохлейн стишив швидкість польоту, трохи змінив траєкторію і зависнувши над долиною розгорнув панель спостереження, наблизив зображення. Долина була кам’яниста, лише де-не-де вкрита невисокою травою, тож сальвахес можна було добре роздивитися. На чолі вервечки постатей йшла обвішана ритуальними прикрасами шаманка та кілька озброєних великими палицями чоловіків, далі були виключно жінки та діти, замикали вервечку ще кілька чоловіків. Раптом шаманка зупинилася, озирнулася і прикривши долонею очі почала роздивлятися віман. Разом з нею зупинилися й усі інші. Віман був досить далеко, тож теоретично сальвахес могли бачити лише непримітну цятку на небі, проте через наближене зображення, Бохлейну на мить здалося, що зморшкувата шаманка в сірих шкурах дивиться просто на нього. Та ось її обличчя скривилося і відвернулося, сальвахес махнула кудись вперед костуром і вервечка продовжила свій рух.