Черрі - Моє море, Черрі

— Значить я все ж подобаюсь тобі? — він складає руки на грудях, змушуючи хлопця прикипіти поглядом до сіточки вен на них.

— Це немає значення, я ж кажу! — Чонін починає злитися. Бо він не може зрозуміти сам себе, і це викликає нові хвилі роздратування.

— Але для мене має, Ніні, — Кріс намагається зазирнути йому в очі, але парубок старанно відводить погляд.

— Гаразд, — він виставляє руки вперед. — Ти маєш рацію. Я просто вдам, що нічого не чув, і забудемо про це, добре?

— Ні. Тепер я не можу цього зробити, бо маю знати, чому ти не хочеш зустрічатися зі мною? — в очах парубка Чонін бачить неабияку рішучість, що трохи насторожує, але не лякає його.

— Роби, що захочеш, Чане, — з цими словами він розвертається, йдучи у бік гуртожитків.

Кріс мовчки слідує за ним, не дозволяючи хлопцю розслабитися ні на мить. Це все винні два неповні стакани пива. Так, вони, і лише вони, а не бажання Чоніна розповісти про свої почуття. Вони не розмовляють і Чонін відчуває напругу між ними кожною частинкою тіла. Хлопець видихає лише після того, як опиняється в кімнаті. Як їм тепер бути, він поняття не має, і, якщо чесно, хоче подумати про це завтра. Бо зараз хлопець завалюється на ліжко, душачи в собі сльози огиди до самого себе.

Зранку Синмін не дражнить його, та й в принципі утримується від розмов, що не дивно з огляду на те, що зараз рання година. Але стривожені погляди, які хлопець кидає на нього починають трохи дратувати й без того напруженого Чоніна. 

— Ти хочеш щось сказати? — він все ж не витримує.

— В інтернеті з'явилося відео, де Чан зізнається тобі. І воно вже завірусилося, тому тобі краще не йди сьогодні в універ, — на одному диханні випалює Синмін.

Чонін відчуває, як кров відливає від його лиця. Здається, що світ руйнується просто в нього на очах, і він ніяк не може на це вплинути.

— Треба попередити Чана, — тремтливими руками він набирає номер друга, але той не бере слухавку. — Він ніколи не перевіряє соцмережі. А щоб йому! — Чонін не слухаючи заперечень Міна, біжить до кімнати Кріса, але там замкнено. Схоже, юнак все ж пішов до університету, і Ієну теж треба. Адже він зможе перехопити Чана по дорозі.

Але всі його надії розбиваються об стіну жорстокої реальності, коли хлопець опиняється в стінах Альма-матер. Стільки косих поглядів Чонін отримував лише у ранній юності, коли просився на роботу всюди, де тільки можна. Здавалося, кожен хоче тицьнути у нього пальцем. Перешіптування за спиною не спиняються ні на секунду, і навіть тоді, коли юнак вривається в аудиторію, де знаходить спокійного, як удав, Кріса.

— Ти вже бачив? — він загнано дихає, ніби щойно здавав стометрівку на фізкультурі. 

— Ти про що? — Кріс в нерозумінні хмурить брови, змушуючи парубка облегшено видихнути. Він ще не встиг цього побачити.

— Твоє зізнання записали і виклали в інтернет. На цей момент це мало не найпопулярніше відео серед студентів, — значно спокійніше, але не менш гнівно каже юнак, сідаючи поряд з другом. У них спільна лекція.

— Серйозно? Якого біса? — Чонін бачить, як в очах парубка розгоряється справжнє полум'я. Підійди, і спалить тебе живцем.

— Хіба ж я знаю? — він знизує плечима. — Я вже накидав скарг, але не думаю що це дасть якийсь результат, — важкий видих сам по собі виривається з його грудей.

— Гей, Ніні, — тихий і ніжний голос Чана змушує парубка повернутися обличчям до нього. — Послухай, ми впораємося з цим. Люди завжди про щось балакають, тільки дай тему для розмови. За кілька днів воно забудеться. Але винуватця я б знайшов і поговорив з ним особисто.

— Окей. Це просто буря, яку варто перечекати, — Чонін видихає, ігноруючи всі огидні фрази, кинуті у їхній бік.

Але очікування не виправдали себе. Винуватця так і не знайшли, а запис не видалили. І ніхто не збирався забувати про цю ситуацію, зовсім навпаки — насмішки ставали більш відкритими і жорстокими. З дня в день Чонін отримував "жартівливі" повідомлення в direct, і його терпець поволі вривався. Бо люди нахабніли настільки, що підходили до них у коридорі чи їдальні і полювалися отрутою просто в обличчя. Чонін теж не залишався у боргу, пояснюючи, де він має їхню "експертну" думку і їх самих. Але всьому є межа, і хлопець розуміє, що всі інші вже давно її перейшли.

З Крісом вони більше не поверталися до теми їхніх стосунків, бо і так вже всі про це говорять. Зрештою, юнак не бачив у цьому великого сенсу. Чонін не готовий відкрити перед Чаном своє серце, навіть якщо той хоче чекати. Тому зараз саме час розповісти про свої плани.

— Я переводжуся до іншого університету, — ця заява неабияк дивує всіх за обіднім столом.

— Що ти щойно сказав? — Хьонджін нервово закашлюється. Але Синмін дбайливо поплескує його по спині, не дозволяючи другу померти такою безглуздою смертю.

— Я вже не можу витримати всього цього, — він обводить їдальню рукою. — Вони не затихають, а лиш кричать голосніше, що шкодить не лише мені, а й Крісу. Якщо я зникну, то буде лише краще. Бо тоді розмови стихнуть, і всі справді забудуть про це.

— Думаєш, що втеча все вирішить? — Чан відкладає вилку і впирається у Чоніна вичікувальним поглядом. За столом стає незвично тихо. Мовчання затягується, граючи на напружених нервах усіх хлопців.

— Вона хоча б облегшить моє і твоє існування, — це все, що здатен вимовити хлопець у цю мить. І він бачить в очах Кріса розчарування. Найгірше з усіх можливих почуттів. Але для Чоніна не вперше когось розчаровувати, тому йому майже не болить. Майже.

— Я краще вийду покурити, — хлопець різко підіймається з-за столу, не даючи Чану й слова зронити. У слід йому лунають лиш важкі видихи і кляті перешіптування інших.

Цигарки напрочуд гіркі. Гіркіші, ніж завжди. Вони обпалюють горло, і Чонін навіть кілька разів закашлюється, зробивши неправильну затяжку. Так, Кріс має рацію — він тікає. Тікає не вперше і, мабуть, не востаннє, але саме в цьому юнак бачить вихід. Бо не всі можуть просто перечекати ті моменти, які занадто сильно тиснуть на тебе. Вони з Чаном різні, і Чонін на противагу йому слабкий.