Ольга Обська - Забути, щоб згадати, Ольга Обська

Розділ 2. Три стихії

Едуард під'їхав до станції метро, біля якої мала відбутися зустріч, рівно о шістнадцятій годині, як і домовлялися. Все в тій же яскраво-жовтій тенісці. Спасибі хоч машина була нейтрального темно-сірого кольору, а не його улюбленого — канаркового.

— Чи довго нам добиратися до полігону? — поцікавилася Олена, після того, як автомобіль плавно виїхав на магістраль.

— Трохи більше години.

Отже, загалом цей сумнівний захід займе близько трьох годин. Жах! А Олена плекала надію, що місце проведення квестів знаходиться не дуже далеко від міста і їй не доведеться довго страждати у товаристві малоприємного типчика. Так, саме малоприємного. Поруч із Едуардом Олена відчувала дискомфорт. Вчора весь вечір вона провела у роздумах, що такого особливого було в аніматорі. Чому він її так дратував, що змусив поводитись неприродньо, якщо не сказати, неадекватно? Можна подумати, вона вперше в житті натрапила на гордовитого красеня. Та ні, звісно. Таких хлопців повно. І в університеті була парочка і зараз у сусідньому відділі працює один зарозумілий вискочка із зовнішністю та фігурою Аполлона. Хоча ні, Едуард не схожий на них — він ще гарніший.

Олена крадькома глянула на аніматора. Так, просто надзвичайно вродливий — наче модель з обкладинки глянцевого журналу. І навіть безглузда канаркова теніска йому дуже личила. І цей веселий елемент одягу зовсім не поєднувався з холодністю та зарозумілістю. Хоча ні, Едуард не був зарозумілий, як усі красені. Це, напевно, Олену і дратувало. Він був не гордовитий, а рівний, абсолютно неемоційний. Зомбі якийсь.

Хоча вчора Лені вдалося трохи зачепити його, змусити злегка, ледь помітно обуритися. І у неї було ще одне питання, яке, можливо, знову виведе аніматора з себе.

— Едуарде, чому ви зняли офіс для вашої фірми в тому самому приміщенні, де розташована ритуальна контора?

Питання, на яке Олена покладала стільки надій, анітрохи не збентежило аніматора. Його обличчя не виражало абсолютно жодної емоції.

— Для економії. Щоб менше платити за оренду.

— Вирішили розділити орендну плату з іншою фірмою? Тоді б хоч підібрали відповідну за профілем. — Не залишала надії пройняти Едуарда Олена. — Ну, там, не знаю, організаторів весіль, наприклад, але ж не похоронів.

— Мені так зручніше. Обидві фірми мої.

Різноплановість бізнес-проектів аніматора позбавила Лену дару мови, і вона залишила спроби розбурхати Едуарда. Втім, він сам вирішив, що варто надати пояснення.

— Лише частина території, яку було викуплено під полігон, використовується для квестів. Щоб решта теж приносила прибуток, вирішено було організувати там цвинтар для домашніх тварин.

Олена закотила очі — ще не краще. Едуард хоч розуміє, що сусідство цих двох об'єктів є неетичним? Мабуть ні. І навіщо тільки вона погодилася на авантюрну подорож бозна куди у супроводі цього зомбі? Добре хоч решту шляху аніматор мовчав. Це дозволило Лені трохи відволіктися від думок про його персону і насолодитися веселими весняними краєвидами передмістя.

Минуло трохи більше години і автомобіль під'їхав до маленького села. Це і був полігон для квестів. Видовище, що відкрилося погляду Олени, було похмурим. Кілька занедбаних старих дерев'яних будиночків, частина з яких просіла в землю по самі вікна. Напіврозвалені сарайчики та інші будівлі невідомого призначення з вибитими вікнами та зірваними з петель дверима. Всього кілька будинків справляли трохи більш приємне враження — були свіжопофарбовані і обнесені яким-не-яким парканом.

— Ми тут практично нічого не чіпали, — пояснив Едуард, здогадуючись, мабуть, у владі яких почуттів перебуває його екскурсантка. — Хотіли, щоб учасники гри швидко сповнювалися потрібними емоціями.

— Безвихіддю? — з сарказмом запитала Олена.

— Так. Ми навмисно ускладнили проходження квесту моторошним антуражем. Безвихідь заважає виплутуватися зі стресових ситуацій. Але саме з неї вони і починаються.

Оленка ледве стримала іронічну посмішку: Едуард, виявляється, ще й філософ. Зомбі-мислитель — це щось новеньке. Але озвучувати свої думки вона не стала.

— Так, безвихідь від безвиході, — кивнула Олена. Чи їй цього не знати?

Едуард провів для неї невелику оглядову екскурсію, після чого поцікавився:

— З яким із квестів хочете ознайомитися детальніше?

— Давайте, мабуть, про три стихії.

— Вогонь, вода та бабло? Гарний вибір. Один із найбільш видовищних і здатних полоскотати нерви сценаріїв. Здається, ваш хлопець хотів саме такий?

— Хлопець сестри, — хтозна навіщо уточнила Олена. — Якщо квест виявиться справді настільки яскравим, як ви пообіцяли, на ньому і зупинимося.

Олені вже не терпілося здихатися компанії Едуарда, і вона вирішила, що дотримуватися вчорашньої тактики не буде.

— За легендою людина, яка пройшла випробування трьома стихіями, набуває особливих якостей, — почав Едуард.

— Яких?

— Ну, у нашому випадку виграє квест та отримує гарний диплом. Так от за легендою у селі є проклята хата. У ній знаходиться скриня з грошима.

— Це і є «бабло»? — Іронічно запитала Олена.

— Так, дармові гроші, — кивнув Едуард. — Завдання учасників квесту — знайти їх та винести з хати. Але хата проклята. Коли учасники проведуть у ній якийсь час, розпочнеться пожежа. Це і буде наступна стихія — вогонь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍