Левко Григорович Лук'яненко - З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ось які ви: задля імперії та збереження своєї влади в ній ви обдурюєте цілий світ! І вивертаєте все шиворіт-навиворіт!
— Справу проти вас спочатку порушили були за статтею закону про антирадянську пропаганду і агітацію, потім перекваліфікували на статтю про зраду батьківщини (стаття 56 КК УРСР), — повідомив старший. — Думаю, слідчі правильно зробили. Стаття 56 передбачає смертну кару. Ви знаєте, що пролетарська революція уміє захищати себе.
Він натиснув кнопку в столі, і в дверях з’явився наглядач.
— Візьміть цього зрадника й відведіть до камери.
Я підвівся і рушив до дверей.
— Стояти! — зупинив мене старший. — Ви знаєте російську мову?
— Ні, не знаю. Моє знання російської мови починається за хутором Михайлівським.
— Відведіть! — наказав міліціонерам.
Вже на виході я почув:
— Упертий хохол!
— Фанатик! — підтвердив заввідділом.
— Ні, не фанатик, — гарячково заперечив йому професор. — Ви ж бачите, він не прямолінійний і не різкий. Перед тим як щось сказати, він встигає обдумати і свою найворожішу позицію подати в м’яко загорнуті слова. Навіть робить вигляд, буцім щось приймає з нашої аргументації й погоджується. Це найнебезпечніший варіянт націоналіста. І я побоююся, чи він не зумів нас обдурити!
Ці останні фрази долинули до мене вже в коридорі крізь прочинені двері.
* * *
Як мені стало відомо пізніше, після зустрічі зі мною київська цеківсько-чекістська група провела нараду з керівництвом УКДБ Львівської области за участю начальника слідчого відділу УКДБ при Раді Міністрів УРСР Львівської области майора Сергадєєва та старшого слідчого капітана Денисова.
Кияни доручили вести нараду начальникові Львівського УКДБ полковникові Шевченку. Він попросив киян поінформувати про розмову, відтак Сергадєєв доповів, як він організував розробку Лук’яненка в камері. Сергадєєв повідав про підсадного сексота та його роботу: випробування на міру гордости, самолюбства, поцінування дружини, рідних порівняно до ціни ідеї, спроби нав’язати міжкамерне листування з Віруном, Любовичем та Кандибою, перекидання записок, заклеєних у хліб з одного прогулянкового дворика в інший, про місця ховання сердечників з олівців, зберігання клаптиків паперу, підклеювання записок до дна катаринки та передачу сигналів “шукай”, “бери”, “взяв”. Підкреслив, що його підсудний вміє дотримувати дане слово, а ще — такий наївний, що соромиться брехати.
Затишшя перед грозою
Після тієї розмови з трьома в чорних костюмах мене понад тиждень не викликали на слідство. Це було схоже на затишшя перед грозою. Але я втішався тим, що мав доволі часу, аби все обміркувати. А думати було про що. Почуття мої двоїлися. З одного боку я мав себе за козака, продовжувача боротьби за незалежність України. Я розумів історичну непримиренність двох національних стихій: українського прагнення до національної свободи і москвинського — до загарбання і утримання. Українська стихія доходить до фанатизму. Російська спокійніша. Вона впевнена в своїй правоті тримати Україну в своїх лабетах, як вовк впевнений у своєму праві задирати коней і корів. Неможливо їх примирити, як неможливо примирити вогонь з водою — існувати можуть вони або на відстані одне від одного, або після загибелі одного з них. Того війна між ними неминуча і для підкореного народу — бажана. У ній козак може згинути. І до смерти треба бути готовим, сприймаючи її не як трагедію, а як героїчний козацький вчинок.
З іншого боку — правничий факультет з його культом права навіть попри правовий нігілізм Маркса (його відомий вислів: не кодекс править суспільством, а панівний клас, не право править, а воля панівного класу). Навіть в університеті — якщо ти маєш антидержавні переконання — якось незвично чути на свою адресу: націоналіст, антирадянщик, ворог, зрадник… Здається, що тебе роздягнули й поставили на людному місці: все, що в тобі є — правда, і все ж хочеться якнайшвидше одягнути звичний костюм, аби набути звичайного для всіх нормальних людей вигляду.
А чи не є оце бажання набути звичного вигляду і злитися з іншими людьми лише протестом проти передчасного арешту? Бо ж ти давно вийшов із буденної людської течії і почав прокладати свій власний шлях. І зрадив Радянський Союз у помислах ти вже давно, а тепер тобі неприємно, що тобі сказали про це прямо?
І все ж, які всі ці люди тут брехливі й лицемірні! Як усі нормальні людські поняття вивертають навиворіт, все тлумачать навпаки! Рабство називають свободою, колгоспну кріпаччину — розквітом села, русифікацію — розквітом національної культури, спробу скористатися конституційним правом на вихід республіки з Союзу — зрадою батьківщини… І чи правильно я чинив, наводячи цим чекістам численні факти на доказ того, що Україна спроможна бути незалежною державою? Може, головна мета цієї зустрічі в тому й полягала, щоб визначити, чи моя самостійщина — щось поверхове й випадкове, чи щось обґрунтоване й глибоке.
Смертний вирок
Суд оголосив: Лук’яненку — розстріл. Мене повели на третій поверх слідчого ізолятора. Біля дверей моєї камери на долівці я помітив алюмінієву миску, чашку та велику дерев’яну ложку. “Це ж Біликовова! — блиснула думка. — Значить, його в камері немає. Випустили!”
Я повернувся до наглядачів:
— Що, цей сексот виконав своє брудне завдання? Лук’яненка засудили, і цей сексот більше тут не потрібен? Допоміг нагромадити на мене матеріяли! Допоміг засудити — безсовісна худоба! А видавав себе за політв’язня, патріота-націоналіста!
— Та звідки ви взяли, що він сексот? — вдав, буцім не знає, наглядач.
— Коли звинуваченого переводять з однієї камери в іншу, він переносить із собою миску, ложку, горнятко, а його ондечки стоять долі, отже, так званого Білика не перевели до іншої камери, а забрали зі слідчого ізолятора геть.
Тим часом інший наглядач відчинив двері і наказав:
— Забирайте всі свої речі і підемо до іншої камери.
Збираючи речі, я все ще бурчав:
— Слідчі — підлота! Як можна за допомогою свого агента провокувати антидержавні розмови, записувати їх і видавати за докази?!
— Але ж ви їх казали! — зауважив наглядач.
— У мене був настрій, а слова виходили від сексота. Та він мені тут за кілька місяців розповів про бандерівців стільки, скільки я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.
