Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

— Мілено, що з тобою? Ти стала бліда, як крейда! Тобі погано?

Хлопець, що стояв поруч з Ярославом, запропонував принести мені води, але все чого я хотіла — це  якнайшвидше піти звідси.

— Тут мало повітря, — спробувала якось пояснити батькові свою неадекватну поведінку і підготувала шлях до втечі. — Я почекаю тебе в машині.

Усе моє тіло трусило від напруги. На негнучких ногах я вийшла на вулицю і вдихнувши ковток свіжого повітря, спробувала відновити дихання. Через кілька хвилин мені вдалося вгамувати своє шалене серцебиття, але йому на зміну прийшли сльози. Я намагалася їх зупинити, але кілька соляних доріжок все ж встигли скотитися по щоках. Швидкими кроками я пішла до машини і заховавшись на задньому сидінні, ігнорувала стривожені погляди водія. 

— Мілено, з Вами все добре?

— Так… Все чудово, — брехала, не бажаючи нікому нічого пояснювати.

А сама намагалася зрозуміти, що зі мною відбувалося. Чому я так рознервувалася через якогось майже незнайомого хлопця?..

Заплющивши очі, я притулилася головою до сидіння, в надії, що скоро мій стан мине і все прийде в норму. Ще ніколи в житті мені не було так гірко, як зараз... Я страшенно сердилася на себе, що не змогла гідно поводитися перед Ярославом. Витріщалася на нього і не могла контролювати своє тіло та емоції. А як же ті обіцянки, які давала сама собі і повторювала їх щодня, як молитву?!. Чому не виконала жодної із них і виставила себе посміховиськом?!. Господи, яка ж я все-таки дурепа!..

Згадуючи вираз очей Ярослава, я зрозуміла, що він теж мене впізнав. І від цього стало ще болючіше. Він знову дивився на мене так, як тоді, в аеропорту. Але тепер я вже знала, що цей погляд не означав абсолютно нічого. Я більше не відчувала себе особливою... Навпаки, в цей момент для мене підтвердилася гірка правда, яку я давно розуміла, але не хотіла приймати. Ярослав був живий-живісінький. Він не впав у кому і не втратив пам’ять. Хлопець просто видалив мій номер і викинув спогади про мене у смітник, поки я щодня згадувала його і мріяла про нашу зустріч...

Ярослав

Мілена пішла… Мій прекрасний янгол зник, так само раптово, як і з'явився. Але я дякував долі, що вона знову звела нас разом і радів можливості помилуватися дівчиною хоча б кілька хвилин. Яка ж вона все-таки гарна!..

З моменту нашого знайомства Мілена стала ще чарівнішою. В своїй короткій блакитній сукні, що відкривала її засмаглі ніжки, вона залетіла в мою майстерню, ніби пташка і знову перевернула моє життя з ніг на голову. Побачивши дівчину, я не тямив себе від щастя. Не міг надивитися в її прекрасні очі і не вірив, що це все насправді. Адже ще зовсім недавно я втратив будь-яку надію побачити її знову…

Скоріше за все, наша несподівана зустріч викликала у Мілени ненайкращі емоції. Тому що дівчина виглядала засмученою та розгубленою. В пошуках підтримки, вона горнулася до чоловіка, що був набагато старшим за неї, і це розривало мою душу. Тому що це я мав бути на його місці!.. Спостерігаючи за ними, я ледве стримав себе, щоб силою не відірвати її від того старого, й не пригорнути до себе.

В очах дівчини читався біль та образа на мене, і я розумів чому так сталося. Але не міг піти за нею і все пояснити, не привернувши зайву увагу... Та у нас ще буде час усе з'ясувати. Я про це подбаю… І хоча Мілена знову вислизнула від мене, та цього разу я нізащо її не втрачу.

Я чудово розумів, ким був для неї той чоловік, але для мене їхні стосунки нічого не означали. Дівчина була поруч з ним до нашої сьогоднішньої зустрічі. А тепер я боротимуся за Мілену і зроблю усе можливе, щоб вона покинула свого коханця і залишилася зі мною.

— Бачив, як та багатенька краля витріщалася на тебе? — Макс шкірився на всі зуби, але я не звертав на нього уваги. Навпаки, сконцентрувався на роботі, щоб визначити причину поломки Мілениної машини. — Зв'яжуться спочатку зі старими дідами, а потім слину пускають на молодих і підкачаних хлопців.

— Макс, займись ділом, — я намагався переключити увагу хлопця на роботу, але безуспішно.

 Він далі продовжував базікати, та я не надавав цьому значення. Рівно до того моменту, поки хлопець не перейшов межу.  

— Я впевнений, що вона уявлятиме твоє тіло сьогодні вночі, коли лягатиме в ліжко зі своїм папіком, — від його слів, в моїй свідомості потужною хвилею пронеслася неконтрольована лють.

— Закрий рота! — ледь стримавшись, щоб не натовкти пику своєму другу, я застеріг його від подібних висловів. — Не смій про неї так говорити!

Макс дивився на мене ошелешеним поглядом і намагався зрозуміти, яка муха мене вкусила. А я в цей час глибоко вдихнув через ніс, щоб заспокоїтися і відновити нормальне дихання.

— Ви з нею знайомі чи що? — обережно поцікавився хлопець, вловлюючі напружені вібрації, що літали в повітрі.

— Так.

Я  важко видихнув і присівши на одному зі стільців, провів пятірнею по своєму волоссю. Потім вибачився перед другом, але при цьому попросив його більше ніколи не говорити про Мілену в такому тоні. Ця дівчина була для мене дуже особливою. Макс мовчки кивнув, а потім почав допитуватися, що саме пов'язувало мене з нею.

— Це та сама дівчина, з якою я познайомився в аеропорту.

— О-уууу…  Навіть так?! — присівши на сусідньому стільці, він дістав із кишені пачку цигарок. — Тепер мені зрозуміло чому ти, як бовдур, носився по всьому місту зі своїм розбитим телефоном і шукав генія, який дістане із нього її номер.

Макс випускав клубки диму вгору, з насмішкою згадуючи усі дії, які я робив, щоб розшукати дівчину. Не забув навіть про те, що я облазив усі соцмережі та сайти в інтернеті, забиваючи в пошук ім'я “Мілена”.

 — Слухай, Яр, побачивши цю лялечку на власні очі, я звісно розумію чому ти так фанатично її шукав. Вона неймовірно гарна! Але…— я знову кинув на друга застережливий погляд, та він його проігнорував. — … сподіваюся, ти розумієш, що у вас не може бути спільного майбутнього?

Я не хотів слухати його нісенітниці, тому просто встав і пішов працювати. Без чужих порад розберуся. Лише мені та Мілені вирішувати — є у нас спільне майбутнє чи немає!