Кетрін Огневич - Провісниця, Кетрін Огневич

— Про які гроші ти говориш, Кесс? — наполягає Піт, вимагаючи від мене пояснень, а батько сердиться ще більше.

— Ті самі, які я надсилала зі своєї зарплатні кожного місяця протягом останніх шести місяців. Проте, мені здається, що ти про це чуєш вперше, братику.

— Так і є! Отже, ти нам брехав? — звертається Піт до батька і починається суперечка. Користуючись нагодою, я поступово крокую назад, а потім розвертаюся і прямую до порталу, переходячи на біг. Я не звертаю уваги на крики та звуки пострілів, а лише бігу вперед.

З розбігу увірвавшись у портал, я думала тільки про одне - хоч би мені це не наснилося...

***
Перед очима майорить букет білих троянд, який я тримаю в руках, коли заходжу в кімнату матусі. 
Вона якраз щось пише у своєму блокноті й не одразу помічає мене. Лише тоді, коли наближаюся до її ліжка. 

— Крихітко, ти що тут робиш? — запитує вона, і в її голосі я чую страх. 

Вона налякана? Але чому? Я налякала матусю? 

— Я хотіла провідати тебе, матусю. Джо сказав, що зараз у тебе нікого немає, і я принесла твої улюблені квіти...  

Простягаю їй букетик і спостерігаю, як на її губах розквітає усмішка. Матуся така гарна, коли посміхається. Ось тільки останнім часом вона дуже сумує, і я не знаю чому. Вона нічого не говорить.  

—  Дякую, люба. Дуже приємно... Але тебе тут бути не повинно.  

— Але чому? Я так хотіла побачити тебе, матусю. А татко забороняв мені... 

Вона важко зітхає, а потім ласкаво заправляє пасма, що вибилися з хвостика, мені за вушко. 

— Кессі, люба, татко робив це не просто так. Є дуже... погані дядьки, які хотіли образити матусю. Тому татко не пускав тебе до мене... 

— А чому вони хотіли тебе образити? 

— Матусі довелося дещо зробити і їм це не сподобалося. Але зараз... Зараз уже все позаду. 

— Правда-правда? 

— Звичайно, маленька. Скажи, твій альбом із собою? Ти сьогодні щось малювала?
 
Якийсь час я мовчу. Так, альбом завжди зі мною. Але сьогодні я не хотіла показувати його матусі. Сьогодні в мене були страшні малюнки, і я не хотіла, щоб вона їх бачила. 

— Ні, матусю. Я забула його... у кімнаті. 

— Справді? Тоді чому твої руки забруднені фломастерами? 

Ех, від матусі нічого не приховаєш, завжди все помічає. Неохоче дістаю з рюкзачка свій альбом і простягаю його їй. 

— Матусю, мені страшно... Останні малюнки... Це був такий страшний сон. І хтось кричав. Мені було так страшно...  

Сама не знаю як, але вже перебуваю в обіймах мами, тихенько плачучи, поки вона гладить мене по спині. Я чую тихий шелест альбомних аркушів, його майже не чути, але матуся розглядає мої малюнки. І мовчить. До того ж, дуже довго... 

— Це наснилося тобі сьогодні? 

— Так, матусю. 

— Це всього лише сон, маленька... — каже вона, але в її голосі я чую печаль. Матуся знову сумує. Чому? Невже через мене? 

Раптово вона так сильно мене обіймає, що навіть трохи боляче, але я обіймаю її у відповідь. 

— Пробач мене, Кессі... Пробач. Часу більше немає. Я знаю, ти можеш і не згадати, але... Ніколи не звинувачуй себе в тому, що сталося. Ніколи. Пообіцяй, крихітко... 

— Матусю, я тебе не розумію!

- Знаю, люба. Пізніше ти зрозумієш, а зараз... Зараз тобі краще піти. Матусі потрібно трохи поспати.
 
— Але я ж щойно прийшла, і... 

— Нічого, сонечко, ми побачимося пізніше. Не переживай. Ми ще обов'язково побачимося, моя маленька Кессі... 

А потім матуся заплющує очі, і більше не відкриває їх. Я кличу її, але вона не прокидається, навіть не реагує на лоскотання. Але ж вона дуже його боїться!  
 
Щойно я встаю з ліжка, щоб покликати татка на допомогу, то помічаю позаду себе зірки і планети. Ті самі, які матуся якось показувала мені в книжці. 

— Прийшов твій час, Кассандро. Твоя Доля вже визначена наперед... Всесвіт чекає... Всесвіт чекає на тебе, Провіснице... — лунає тихий шепіт, який потім посилюється, стає дедалі голоснішим. Переді мною з'являються красиві фіолетові двері з цікавими візерунками, і легенько відчиняються, немов кличуть до себе. І я роблю крок, потім ще один...

Але ж...Мені потрібно до мами! Втім, я ж лише зазирну. Дуже-дуже швиденько... Скоро я повернуся і матуся знову прокинеться. Зовсім скоро...