Ольга Християнчук - Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук

За знімками не помічаю, як починає смеркатись. І поки я добралась до котеджу вже зовсім стемніло.

У середині будинку підозріло тихо. У вітальні нікого немає, багаття у каміні потухло, лиш залишки жару віддають ледь помітне тепло . Голодна і стомлена я заходжу до кімнати.

-         Де ти була? – накидається на мене Аліса з порога з розчіскою в руках . Я не можу зрозуміти чи вона схвильований чи роздратована.

-         Ходила по околиці, фотографувала, - невпевнено відповідаю, косо дивлячись на дівчину.

-         Нічого собі гуляла. Давид вже мав рятувальників викликати, щоб тебе шукати. Весь день сьогодні ходить роздратований і злий. Яка його муха вкусила?

-         Чому ж не запитала яка? – з посмішкою говорю. Рада, що не мені одній було неприємно.

-         У нього щось дізнаєшся, - образливо мовить і насуплює губи, перебирає розчіску пальцями. Її схвильований погляд розсіяно бігає по кімнаті. – Весь день сьогодні незадоволений. Усім настрій зіпсував. Я через нього нічого на ярмарку не купила. Розкричався на мене. Взагалі не буду завтра з ним розмовляти.

Вона сідає на ліжко і починає повільно розчісувати довге світле волосся. Це заняття діє на неї заспокійливо і вона миттєво розслабляється.

-         Я теж, - з задоволенням говорю. Аліса думає, що я її підтримую і посміхається. А я радію, що мажору зіпсувала день. Надіюсь він запам'ятає цю розмову на довго, і хоч якісь зробить висновки.