Мар'яна Доля - Сміттяр, Мар'яна Доля

5

"Тестове Оцінювання Можливостей ( далі - ТОМ) проводиться у спеціально визначені дні в Центральних департаментах освіти того чи іншого регіону. Підвезення учнів забезпечує адміністрація навчальних закладів. Суть ТОМу полягає у відповідях на теоретичні  запитання та виконанні спеціальних  практичних завдань, що охоплюють увесь шкільний курс з різних  навчальних дисциплін. Спеціально розроблена психологами та педагогами комп'ютерна програма оцінює інтелект, темперамент, природні схильності учня до тих чи інших сфер діяльності. Після проходження ТОМу випускники отримують на руки атестат з переліком рекомендованих для них професій. Згідно атестату вони мають можливість займатися пошуками роботи або продовжити здобувати освіту у вищих чи спеціалізованих навчальних закладах.  Усі випускники, незалежно від місця проживання, статі та соціального класу виконують один і той самий набір завдань. Проте перелік рекомендованих професій може відрізнятися у представників різних соцкласів..." ( З Вікіпедії) .

********************************

 - Назвіть себе, будь ласка, -  дівчина-регістратор виглядала втомленою.

- Ерік Пітерсон, школа номер 245.

 - Ваш соцклас та статус, будь ласка.

 - Клас "Ч", статус... - він на мить зам'явся, - Статус - сміттяр.

Він завжди соромився цього слова. Якесь воно було неоковирне, незугарне. Насправді професія його батька мала сучаснішу назву - "технік-оператор комунального підприємства "Виробничий комбінат з переробки твердих побутових відходів"( але  статуси завжди мали складатися лише з одного слова).  Працівники цього комбінату зовсім не бабралися у смітті - вони ходили в чистеньких уніформах  та в основному натискали на кнопки, регулюючи діяльність хитромудрих конвеєрів та навантажувачів. Робота вважалася досить престижною як для класу "Ч" та високооплачуваною.  Його мама працювала на птахофабриці, і носила на робочому місці  білий халатик та  шапочку, схожу на медичну - тут теж все було повністю автоматизовано і підтримувалася стерильна чистота.  Але в документах у неї стояв той самий статус "сміттяр", тому що визначався він і для дружин, і для дітей за посадою, яку займав глава родини. 

Це ще нічого,  нині статуси  вживаються усе рідше - хіба що при перевірці особи правоохоронцями чи заповненні офіційних документів. А от раніше, за часів молодості його бабусі,  статус обов'язково називався при знайомстві, по ньому  часто зверталися вчителі до учнів, іноді навіть не всі знали, яке прізвище того чи іншого сусіда або знайомого - бо всі  кликали один одного, вживаючи статус. Нині ж часи стали більш демократичними, у телевізійних ток-шоу часто обговорюються питання про те, що саме поняття  статусу слід відмінити взагалі, як архаїзм. Ну що це таке - у всьому світі борються за гендерну рівність, а тут жінку величають згідно статусу чоловіка, наче вона його річ?  Навіть у парламент  на минулій сесії ліберали внесли законопроект про те, щоб відмінити  вписування статусу у посвідчення особи, залишивши лише соцклас. Але  проект закону  не набрав більшості голосів - тому що майже всі депутати  належали до класу "Е", де статуси, навпаки, були  мірилом престижу і можливістю "козирнути" власною посадою чи професією свого батька або чоловіка. 

 Про все це встиг подумати Ерік, поки регістраторка за допомогою спеціального  приладу просканувала його сітківку ока та зняла відбитки пальців. З принтера з легким дзижчанням виповз аркуш паперу:

 - Ось ваше посвідчення, - простягнула дівчина документ Еріку. - Бажаю удачі! 

Тримаючи в руці  роздруківку, він підійшов до своїх однокласників, що групкою стояли у вестибюлі, на чолі з класним керівником містером  Ешлі. 

 - Ну що, всі в зборі? - заклопотано спитав учитель. - Йдемо до аудиторії. Тільки спершу потрібно здати телефони та особисті речі. Нічого не залишаємо при собі, крім посвідчення особи. Все складаємо тут - он у ті шафки.

Виконавши цю процедуру, випускники пройшли через  ворітця з металошукачем та ще якимось хитромудрим обладнанням, що перевіряло, чи ніхто не залишив при собі заборонених предметів.  А потім слідом за класним керівником потяглися сходами на другий поверх. Будівля департаменту освіти була старого зразку, тут навіть не було ліфта. Коридори широкі, наче вулиці, з якимись дивними поворотами, переходами.  Ерік подумав про те, чи самі працівники департаменту в них не блукають.

Учитель звірявся з якоюсь схемою, накресленою на папірці, а вони слухняно, як отара овець за пастухом, брели за ним. Усі присмиріли, навіть затяті шкільні відчайдухи  виглядали збентеженими. Авжеж, їм  протягом усіх дванадцяти років повторювали - "Головне для вас -  успішно скласти ТОМ. Якщо  "прошляпите" - іншого шансу може вже не бути..."

Нарешті містер Ешлі побачив потрібні двері. У невеличкій аудиторії,  схожій на комп'ютерний клас, тільки розділений на окремі кабінки - для кожного учня своя - їх зустрів молодий хлопець, певно, сам недавній студент, який, як зрозумів Ерік, відповідав за роботу комп'ютерів.

 - Введіть кожен свої особисті дані, - скоромовкою  запропонував він, коли  випускники розбрелися по кабінках. 

Ерік почав заповнювати анкету, що була відкрита перед ним, і раптом екран комп'ютера блимнув і погас. Він подивився навколо -  несправність трапилася лише з його машиною, решта однокласників продовжували зосереджено тицяти пальцями в клавіші. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍