Ньютон Майкл - Подорожі душі, Ньютон Майкл

Разом із цим розумінням приходить прийняття цього факту, і ступінь цього прийняття залежить від душі. Найбільш типова реакція з усіх, які я спостерігав, це подих полегшення, за яким слідує щось на зразок: "О, чудово, я знову вдома, в цьому чудовому місці!"

Є й високорозвинуті душі, які так стрімко виходять зі свого тіла, що багато з того, що я описую тут, сприймається ними досить невиразно, коли вони повертаються назад, до першопочаткового місця свого духовного проживання. Вони свого роду "фахівці" і, на мою думку, таких душ досить мало на Землі. Звичайні душі йдуть не так швидко, а деякі навіть дуже неохоче. Я вважаю, що такі вкрай стривожені душі, які відчайдушно намагаються зберегти зв'язок із своїм померлим тілом, являють собою, як правило, категорію молодших душ, що мають всього кілька минулих життів і після смерті зберігають прихильність до Земного середовища мешкання.

Більшість моїх Суб'єктів повідомляють, що коли вони виходять із тунелю, все навколо якийсь час ще залишається незрозумілим. Я думаю, що це через щільність найближчого астрального плану, що оточує Землю, яку теософи називають камалокою. Наступний випадок описує цю сферу з погляду більш інтелектуального пацієнта. Душа цієї особи, розповідаючи про свої спостереження, демонструє значну глибину розуміння форми, кольору, рівня вібрації. Зазвичай, такі докладні описи мої Суб'єкти дають пізніше, коли проникають далі у духовний світ, після того як встигають звикнути до нового оточення.

Випадок 4

Д-р Н.: Якомога докладніше опишіть, що Ви бачите навколо себе, віддаляючись від тунелю.

СУБ'ЄКТ: Речі… у вигляді шарів.

Д-р Н.: Яких шарів?

СУБ'ЄКТ: Ну, начебто... листкового тістечка.

Д-р Н.: На прикладі тістечка, поясніть, що Ви маєте на увазі?

СУБ'ЄКТ: Я хочу сказати, що деякі тістечка мають вузький верх і розширюються донизу. Все це не схоже на те, що я спостерігав, проходячи через тунель. Я бачу шари… рівні світла… вони здаються мені… напівпрозорими… зубчастими…

Д-р Н.: Чи бачите Ви міцні структури тут, у духовному світі?

СУБ'ЄКТ: Я й намагаюся це пояснити. Це не щільна субстанція, хоча спочатку так може здатися. Вона складається з шарів — рівні світла сплетені всі разом у... багатошарові "нитки". Я не хочу, щоб створювалося враження, що речі не симетричні — вони симетричні. Але я бачу різну товщину шарів та різне заломлення кольору в цих шарах. Вони також зміщуються то назад, то вперед. Я завжди помічаю це, коли віддаляюсь від Землі.

Д-р Н.: Чому, на вашу думку, так відбувається?

СУБ'ЄКТ: Я не знаю. Я цим не займався.

Д-р Н.: З Вашого опису я можу уявити духовний світ як величезний багаторівневий вертикальний ряд із затіненими перерізами зверху вниз.

СУБ'ЄКТ: Так, і перерізи округлі — вони відхиляються вбік від мене, коли я пропливаю через них.

Д-р Н.: Спостерігаючи зі своєї позиції, чи можете Ви розповісти мені, які кольори є у шарах?

Суб'єкт: Я не говорив, що шари мають різні відтінки кольорів. Всі вони — вібрації білого кольору. Тут, де я зараз проходжу, світліше… яскравіше, ніж там, де я був. Навколо мене зараз затуманений білий, який набагато яскравіший, ніж був у тунелі.

Д-р Н.: Коли ви пропливаєте через ці духовні шари, ваша душа рухається вгору чи вниз?

СУБ'ЄКТ: Ні те, ні інше. Я рухаюся впоперек, наскрізь.

Д-р Н.: Ну, добре, у такому разі, чи бачите Ви духовний світ у лінійному вимірі — в лініях і кутах, коли рухаєтеся впоперек?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Для мене це… головним чином нематеріальна енергія, що простягається, яка розбита на світлі і темні шари в різних колірних варіаціях. Я думаю, що щось… втягує мене всередину мого рівня просування, а також намагається розслабити мене…

Д-р Н.: Яким чином?

СУБ'ЄКТ: Я чую звуки.

Д-р Н: Які звуки?

СУБ'ЄКТ: …Відлуння… музики… музичного передзвону… музики вітру… що вібрує з моїми рухами… такою розслаблюючою.

Д-р Н.: Інші люди визначали ці звуки як вібраційні за своєю природою, подібні до різкого звуку камертону. Чи погоджуєтесь Ви з цією характеристикою?

СУБ'ЄКТ: (Киває) Так, це саме так... і я також пам'ятаю запах і смак.

Д-р Н.: Чи це означає, що наші фізичні почуття зберігаються після смерті?

СУБ'ЄКТ: Так, пам'ять про них… хвилі музичних звуків тут такі прекрасні… дзвіночки… струни… такий спокій.

Багато моїх Суб'єктів, які подорожували духовним світом, повідомляють про розслаблюючі відчуття музичних вібрацій. Шумові відчуття виникають невдовзі після смерті. Деякі Суб'єкти розповідають, що відразу після залишення фізичного тіла чують звуки, що гудуть або дзижчать. Вони подібні до шуму, який можна чути поряд з телеграфними стовпами, і рівень гучності може змінюватись, поки душа ще знаходиться в межах тієї сфери, яка, на мій погляд, є астральним планом Землі. Люди розповідають, що вони чують такі самі звуки, коли перебувають під загальним наркозом. Ці гучні, але глухі звуки стають мелодійнішими, коли ми виходимо із тунелю. І музику цю назвали відповідно енергією Всесвіту, бо вона пожвавлює душу.

Що стосується розповідей Суб'єктів про духовні рівні, то я вказав би на ймовірність того, що вони бачать астральні плани. У метафізичних книгах ми багато читали про різні плани над Землею. У стародавніх писаннях, починаючи з індійських Вед, і далі в пізніших східних текстах астральні плани представлені як ряд просторів, або вимірів, що піднімаються вгору над фізичним, відчутним світом, які поступово переходять у духовний світ. Люди, які мали досвід позатілесного ментального споглядання під час медитацій, сприймали ці невидимі сфери протягом тисячоліть. Як сказано в цих описах, у міру віддалення від важких вібрацій Землі ці астральні плани стають менш щільними.

Наступний випадок представляє душу, яка ще стривожена після проходження через духовний тунель. Це людина, яка у віці тридцяти шести років померла від серцевого нападу на вулиці Чикаго в 1902 році. Він залишив по собі велику сім'ю — маленьких дітей та дружину, яку дуже любив. Вони були дуже бідні.

Випадок 5

Д-р Н.: Чи можете Ви чітко розрізняти те, що Вас оточує, після того, як Ви вийшли з тунелю?

СУБ'ЄКТ: Я все ще проходжу через ці… пінисті хмари навколо мене.

Д-р Н.: Я хочу, щоб Ви продовжили свій шлях через них і розповіли мені, що Ви бачите.

СУБ'ЄКТ: (пауза) О… я вийшов із них… боже мій, яке просторе місце! Таке яскраве і чисте — воно навіть добре пахне. Я дивлюся на прекрасний льодовий палац.

Д-р Н.: Розкажіть докладніше.

СУБ'ЄКТ: (здивовано) Він величезний... він виглядає, як яскравий іскристий кристал... наче кольорове каміння сяє навколо мене.

Д-р Н.: Коли ви кажете "кристал", мені видається чистий колір.

СУБ'ЄКТ: Ну, тут переважно сірі та білі… але коли я пропливаю вперед, я бачу інші кольори… мозаїчні… все блищить.

Д-р Н.: Подивіться в далечінь зсередини цього льодового палацу — чи бачите Ви якісь межі?

СУБ'ЄКТ: Ні, цей простір нескінченний… такий величний… і тихий.

Д-р Н.: Що Ви зараз відчуваєте?

СУБ'ЄКТ: Я… не можу повністю насолодитися цим… Я не хочу йти далі… Меггі… (вдова Суб'єкта).

Д-р Н.: Я бачу, що Ви все ще турбуєтеся про життя в Чикаго, чи це перешкоджає Вашому переходу в духовний світ?

СУБ'ЄКТ: (Підскакує прямо в кріслі) Отакої! Я бачу, що мій Гід-провідник прямує до мене — вона знає, що мені потрібне.

Д-р Н.: Розкажіть мені, що відбувається між Вами та Вашим Гідом-провідником.

СУБ'ЄКТ: Я кажу їй, що не можу йти далі… що я маю бути певен, що з Меггі та дітьми буде все гаразд.

Д-р Н.: І що відповідає Ваш Гід-провідник?

СУБ'ЄКТ: Вона заспокоює мене, але я відчуваю себе дуже пригнічено.

Д-р Н.: Що Ви їй кажете?

СУБ'ЄКТ: (Гучно) Я кажу їй: "Як Ви дозволили цьому статися? Як Ви могли так вчинити зі мною? Ви змусили нас з Меггі пройти через біль і поневіряння, а тепер роз'єднали нас".

Д-р Н.: Що робить Ваш Гід-провідник?

СУБ'ЄКТ: Вона намагається заспокоїти мене. Каже мені, що я добре попрацював і можу побачити, що все йде за наміченим курсом.

Д-р Н.: Чи приймаєте Ви те, що вона каже?

СУБ'ЄКТ: (пауза) У мене в голові… з'являється інформація… про майбутнє на Землі… що моя сім'я справляється без мене… змирившись із тим, що я помер… все буде гаразд… і ми знову побачимо одне одного.

Д-р Н.: І що Ви при цьому відчуваєте?

СУБ'ЄКТ: Я відчуваю… спокій… (зітхає)… Так, тепер я готовий іти.

Перш ніж торкнутися значення зустрічі Суб'єкта зі своїм Гідом-провідником, я хочу зупинитися на його інтерпретації духовного світу як "льодового палацу". Просуваючись далі у духовний світ, мої Суб'єкти розповідатимуть про те, що бачать будівлі чи знаходяться у добре мебльованих кімнатах. Стан гіпнозу сам собою не створює ці óбрази. З логічної точки зору люди не повинні були б згадувати про такі фізичні конструкції в нематеріальному світі. Хіба що ми можемо припустити, сцени природного земного оточення призначені для того, щоб допомогти душі пережити перехідний етап після фізичної смерті. Ці картини мають індивідуальне значення для кожного Суб'єкта — всі вони після залишення фізичного тіла перебувають під впливом свого земного досвіду.

Те, що душа бачить у духовному світі образи, що стосуються місць, де вона жила або які відвідувала на Землі, має свою причину. Незабутні картини будинку, школи, саду, гори або берега моря відкриваються душам завдяки тому, що духовна сила великодушно дає можливість заспокоїтися, споглядаючи знайомі земні образи. Наші планетарні спогади ніколи не вмирають, вони назавжди запам'ятовуються в пам'яті душі як казкові сни — так само, як образи духовного світу живуть у нашому розумі.

Мені дуже подобається слухати описи образів, які виникають у Суб'єктів у духовному світі відразу ж після того, як вони туди потрапляють. Вони можуть побачити поля квітів, вежі замків, що підносяться вдалині, або веселку у відкритому небі — ніби вони повернулися в своє улюблене місце після довгої відсутності. Схоже, що ці перші ефірні земні картини у духовному світі не надто змінюються від життя до життя, хоча описи можуть дещо змінюватись. Я помітив, що в міру того, як Суб'єкт просувається далі в духовний світ, продовжуючи описувати різні функціональні аспекти духовного життя, його коментарі стають одноріднішими і незмінними.

В останньому випадку представлена ​​доволі неусталена душа, тісно пов'язана з іншою, близькою до неї душею — Меггі, яка залишилася на Землі.