Костянтин Киріце - Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце

один! Як нам перейти річки? Про їхню глибину карта не говорить жодного слова… А ще ж ви забули про озера. Може бути, що вони дуже глибокі. Тож як нам бути?

Лучія кілька разів ляснула рукою по спинці лави:

— Увага! Дві хвилини на роздуми — як знайти найкраще рішення! Почали!..

Усі заходилися виконувати наказ Лучії, хоч і несподіваний та дивний. Голови в руки, очі заплющені, повна зосередженість.

І цією несподіваною паузою скористався Трясогузка — отой довготелесий хлопець, якому це прізвисько недавно приліпив Тік. Він устиг вчасно сховатися за каштаном, та зараз йому довелося зле. З лихом-бідою він таки видерся на дерево, хоч не обійшлося без подряпин на руках, але тепер на додачу по ньому аж до потилиці бігав цілий мурашник. Хлопець зручніше вмостився на розсоху й почав струшувати мурашок, мовчки терплячи страшні страждання. Проте навіть у цьому незавидному становищі вуха його були нашорошені, готові вловити найпотрібніше слово.

На його нещастя, час, запропонований Лучією, затягнувся. А кілька найдопитливіших мурашок залізли під сорочку й побігли по животу.

5

Але не тільки на одного Трясогузку напали мурашки.

В одному з класів двоє підлітків, Марія та Йонел, хоч по них і не повзали мурашки, зазнавали зараз приблизно таких самих відчуттів. Не минуло й двох хвилин, а їм вдалося посваритися так, як іншим не вдається й за три дні, і це тому, що коли Марія знайшла Йонела, то він сам стояв у класі, зіпершись на підвіконня, і мовчки дивився невідь-куди надвір.

— А нам сказали, що юний Едісон готується до геології, — накинулась на нього Марія. — Чи, може, він намагається уявити, який вигляд має юрський період на шкільному подвір’ї…

— А тобі що від мене треба, пофарбована Косинзяно?[3]

— Нестерпний!

— Бридка!

— Едісон безхребетний!

— Що?

— Те, що почув! Безхребетний! Ми тебе чекаємо всі, а ти корчиш із себе казна-що. Стій і лічи листя на акації. Якщо вже полічив стебла трави…

— А навіщо мені стебла трави? — спитав той спантеличено. — Навіщо?..

— Щоб побачити, чи вистачить тобі на десерт…

— Слухай, негіднице! Якщо ти зараз же не підеш звідси, то я запущу руки в твої коси…

— Та що ти кажеш? — розлютилася Марія. — Мені здається, що ти надто цінуєш свої щічки, аби відважитись на таке. Тобі ніхто не казав, що ти дуже кумедний?

Йонелові, здається, набридли Маріїні образи:

— Та й ти теж неспроможна на щось дотепніше. Ти, мабуть, навчилася від свого братика…

Марія, як стій, накинулась на нього:

— Ти думаєш, мені зараз до дотепів? Я розлючена, а ти — блазень… та ще й великий. Адже ти знаєш, що Віктор скопіював карту, знаєш, що нам треба багато чого вирішити, знаєш, що ми збираємося під каштаном… Чого ти чекаєш? Що ми прийдемо всі і будемо тебе благати? Не розумієш, що в нас є карта?

— Облиште мене з вашою картою. Ніби зробили хтозна-яке діло. Карта та й годі. Коли матиму час, гляну на неї… А втім, за кілька хвилин має бути дзвінок…

— Дуже добре! — Марія знайшла рятівний вихід. — Якщо не хочеш іти, не йди! Але думаю, ти досить вихований, аби мене провести туди…

— А це що за хитрість?

— На жаль, ніяка не хитрість… Сергій і Трясогузка…

— Хай вони йдуть до дідька обидва, а ти мені дай спокій, чуєш?

Марія зробила реверанс:

— Хай вони йдуть до дідька, як ти кажеш. Я нічого не маю проти. Навіть можеш допомогти їм якомога швидше дістатися туди… якщо проведеш мене до каштана. Вони обидва чекають мене надворі і теж погрожували запустити руки в мої коси. Ти ж не можеш залишити мене в небезпеці…

Але, на її подив, Йонел і не думав іти з нею. Він розгорнув книжку і почав розглядати якісь малюнки.

Марія спересердя вдарила каблуком об підлогу:

— Боягуз!

— Геть звідси, бридка! Не бачиш, у мене справи… І, правду кажучи, нема в мене ані краплі симпатії до твоїх кіс. Ну, геть звідси!

— Я не піду!

— Роби, як знаєш… Отже, різниця між архаїком і палеозоєм…

— Полягає в тому, що архаїк був населений найпростішими організмами, без жодних властивостей, їх найточніше було б назвати Йонелами, а палеозой…

— Мав єдину деформовану, брехливу й нестерпну істоту… — заквапився хлопець.

— Яка називалася розвинений Йонел! — поставила крапку в розмові Марія й прожогом вискочила за двері, а Йонел тільки рота роззявив.

6

Хоч хвилини, відведені на роздуми, минули, підлітки під каштаном не поспішали вихоплюватися зі своїми рішеннями. Кілька днів, відколи Віктор наткнувся на карту в старому архіві, він день і ніч думав про потрібний їм об’єкт, вимріяний Віктором, але він видавався їм таким далеким, що вони навіть не насмілювалися назвати його. Дан, зрештою, згнітивши серце, заговорив, але таким жалібним голосом, ніби долав непереборну перешкоду:

— Човен, ось що нам треба, мамо рідна…

Усі погодилися з Даном, кивнувши головами, ховаючи водночас сумні й розгублені погляди. Тільки Урсу спробував не приймати такої жалібної увертюри:

— Ну й що? Велике діло — човен… Якщо…

Але під здивованим поглядом Лучії слова