Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

столу, і вигукнула: — Нортоне-е!

За мить щось зашипіло, наче в поламаному телефоні.

— Пані директорко? — Голос Закса, навіть викривлений шипінням, важко було не впізнати.

— Від сьогодні будете координатором Савітрі. Допоможете їй звикнути та заодно розвинете свої навички спілкування без гаратання людей головами об столи.

— Вибачте, не буду, — відповів хлопець із підкресленою ввічливістю. — Мені вистачає роботи після вимушених пропусків. Дякую за розуміння.

Аматерасу безмовно закотила очі, тоді шепнула щось — і зв’язок перервався. Внутрішній голос підказував Рен, що її щойно врятували від страшної рудої проблеми на всю голову.

— А в його сестри були виняткові показники — любо пригадати, — зітхнула професорка Нут так, наче мала напоготові дані про успішність студентів за багато років. — Зірка Академії, Ґайя Нортон…

— Краще б до нас прийшла сестра нинішньої Зірки, Агні.

— Колеги, спокійно, — озвався Одін. — Оберімо безвідмовний варіант — пропоную призначити Діке.

* * *

— Отже, проблему вирішено, — Аматерасу обірвала зв’язок із Діке, яка погодилася негайно, і задоволено всміхнулась, поправляючи довгі рукави сукні, вимережані золотавими нитками. — Савітрі, координаторка допоможе в усіх питаннях. Розклад у вашій правій кишені, він оновлюватиметься щотижня або в разі термінових змін. Картка для стипендії — у лівій. Нараховуватиметься щомісяця, з першого по третє число. Сума залежатиме від ваших успіхів чи невдач.

Золота пластинка, яку дівчина дістала з кишені, зблиснула символом Академії.

— До якого банку мені звертатися? — сторопіла Рен, коли не знайшла на картці жодного слова про це. — Ну, в разі чого.

— Вам не доведеться звертатися до банку. Проблем не виникатиме — трохи неймовірностей про людське око ми можемо собі дозволити. Але вашу стипендію фінансує цілком сущий і вельми успішний бізнес. Тож не переймайтеся щодо цього. А тепер — уперед, на практику!

Щойно опинившись за дверима, дівчина сягнула рукою по розклад: складений удвоє шматок паперу справді знайшовся в правій кишені. На ньому каліграфічним почерком хтось уже вписав предмети, імена викладачів та час проведення занять. Рен зрозуміла, що бракує номерів аудиторій. Тож вона вирушила вперед навмання, сподіваючись спитати про свою практику в першого стрічного студента. Тільки б не Нортона.

Незнайомі коридори здавалися старовинним лабіринтом, і, навіть не знаючи кількості студентів, дівчина була певна, що більшість аудиторій не використовують за призначенням. Замки на декотрих дверях красномовно свідчили про влучність її здогаду.

— І де ж у нас ця практика… — Рендалл уважно роздивлялась вимережані тонкою різьбою двері, вирішуючи, чи вже проходила повз них. На біду, жодного студента досі не трапилося, мовби всі вони справно оминали кабінет директорки десятою дорогою.

— Потрібна допомога?

Рен одразу ж упізнала власницю цього тихого, холодного голосу. Висока й від того ще більш худа з вигляду дівчина, фігуру котрої закутувало таке довге й пряме волосся, що Рен не знала — захоплюватися ним чи співчувати студентці, котра, певне, мусить прокидатися на годину раніше від інших, щоб розчесати всю цю красу.

— Саме шукаю, куди йти на практику. У мене…

— Я знаю, що в тебе, — перебила студентка. — Я твоя координаторка. Зви мене Діке.

— А я Рендалл Савітрі. Можна просто Рен, — усміхнулася дівчина. — Обіцяю не завдавати проблем, сподіваюсь, що ми потоваришуємо і…

— Припини.

Рен замовкла, силкуючись зрозуміти, що вже не так. Та вродливе обличчя Діке не видавало емоцій, бо скидалося на непроникну маску, де на білому тлі художник промалював стібки брів, вузькі очі й ледь помітні вуста. Вона вся мовби складалася з виточених ліній. Лише комірець блузки оторочувала грайлива хвиля мережива.

— Емоційна, завчена, ввічлива фраза, — відповіла координаторка. — У спілкуванні зі мною забудь про ці дурниці.

— Хм… — тільки й пробурмотіла Рен і обачно вирішила змінити тему: — У тебе в розкладі теж мало занять?

— Зараз — щонайбільше три на день, якщо ти визначаєш це як «мало».

— Чудово ж! У моєму коледжі було зазвичай чотири-п’ять — і щодня. Та, мабуть, тут потужна самопідготовка?

На губах Діке майнуло щось віддалено схоже на усмішку.

— Скажімо так: можеш придбати собі окрему подушку, щоб ночувати в бібліотеці.

— А як ваші ставляться до вирощування мрій? — спитала Рен, пригадуючи здивування, яке вона викликала на практичному.

— Це рідкісне вміння, якого не опанувати без тривалої практики і

специфічного ]]> складу думок, — наче цитуючи рядок із підручника, відповіла координаторка. — Наш курс іще не брався за повноцінне вирощування — тільки за вивчення елементів схем.

— А я закінчила коледж мрієростів удома, — не без гордості зізналася Рен і тут же відчула тупий укол усередині. — Це завжди потрібна професія… — вона затнулася, бо здалося, мовби ці слова промовляє хтось інший.

— Діке, зайдіть до мене негайно, — голос директорки зненацька пролунав просто в них над головами.

— Що сталося? — стрепенулася та. — Я супроводжую підопічну.

— Кассіопея. Вона

пішла ]]> .

— Деталі згодом, — Діке повернулася до Рен. — Третій поворот ліворуч, і сходами у внутрішній двір. Дійдеш самостійно.

* * *

Внутрішній двір виявився невеликим, а може, він таким видавався через натовп студентів. Величні стіни довкола нависали кам’яними балконами й захищали від спеки.

— Чому завжди так довго… — невдоволений голос Закса Нортона пролунав поруч: Рен знайшла поглядом його вогняні, розкошлані вітром патли.

— Тому що! — професорка Нут раптово виринула з-поміж студентів. — Вам, Нортоне, краще не висловлювати надмірних претензій, поки не належите до викладацького складу чи, не приведіть Стовпи милостиві, не обіймаєте посади директора Академії, — з цими словами викладачка попрямувала до підвищення в центрі двору.

Рен хмикнула, вдоволена тим, що рудого студента присадили. Хлопець зауважив це і раптом опинився так близько, що вона помітила кілька блідих веснянок на тонкому носі.

Закс нічого не сказав. Здоровий глузд підказував Рен, що він, цей рудий нахаба, анічогісінько їй не зробить, та щось несвідоме волало: треба тікати, тікати й не