Муракамі Харукі - 1Q84, книга 2, Муракамі Харукі

І хоча ви лише кандидат, рішення фактично вже ухвалено. Якщо ви погодитеся, то, по-моєму, справу буде закінчено. Поставите свій підпис на документі, й негайно три мільйони єн опиняться на вашому банківському рахунку. На рік або півроку ви зможете залишити роботу в підготовчій школі й повністю віддатися літературній творчості. Кажуть, що тепер ви пишете роман. Кращої нагоди важко й придумати, хіба ні?

Тенґо насупився.

— А звідки ви знаєте, що я пишу роман?

Знову показуючи свої зуби, Усікава всміхнувся. Та насправді в глибині його очей блищало холодне світло.

— Наші експерти — наполегливі й талановиті люди. Обирають кількох кандидатів і з усіх боків їх обстежують. Мабуть, хтось з ваших знайомих знає, що ви тепер пишете роман. І десь про це прохопилися.

Що Тенґо пише роман, знав Комацу. Знала заміжня подруга. А хто ще? Напевне, ніхто.

— Я хотів би трохи розпитати про ваш фонд, — сказав Тенґо.

— Будь ласка, питайте.

— Звідки надходять кошти, якими ви розпоряджаєтеся?

— Від окремих осіб. Краще сказати, від корпорацій, якими вони володіють. Та якщо говорити в практичній площині, то, між нами кажучи, така їхня діяльність — це один із способів зменшення власного податкового тягаря. Звісно, незалежно від цього, вони цікавляться наукою і мистецтвом, а тому хочуть підтримати фінансово молоде покоління. Удаватися в подробиці я зараз не можу. І ті особи, і їхні корпорації бажають залишатися анонімними. Розпоряджатися коштами доручено комітетові фонду. До якого, до речі, належу і я.

Тенґо на хвильку задумався. Та не мав над чим. Він просто вкладав собі в голову те, що почув від Усікави.

— Можна закурити? — спитав гість.

— Будь ласка, — відповів Тенґо. І підсунув до нього важку скляну попільничку.

Усікава добув із кишені піджака пачку "Seven Stars", одну сигарету взяв у рот і прикурив від мініатюрної, видно дорогої, золотої запальнички.

— То що ви, Кавана-сан, скажете на мою пропозицію? — запитав Усікава. — Ви готові взяти нашу допомогу? Чесно кажучи, після того, як я вислухав ту вашу приємну лекцію, я особисто дуже перейнявся тим, чи зможете ви в майбутньому досягти успіху в літературному світі.

— Я вдячний вам за таку пропозицію, — відповів Тенґо. — Але я її не заслужив. І цієї допомоги не можу прийняти.

Тримаючи між пальцями сигарету, з якої клубочився дим, Усікава дивився на Тенґо примруженими очима.

— Тобто?

— По-перше, я не хочу брати грошей від незнайомої людини. По-друге, я зараз не маю особливої потреби в грошах. Мені й так непогано живеться, коли тричі на тиждень працюю в підготовчій школі, а решту днів віддаюся літературній творчості. І таке життя не маю наміру різко змінювати.

"По-третє, Усікава-сан, не бажаю мати з вами особистих стосунків. По-четверте, як не крути, пропозиція про фінансову допомогу викликає підозру. Вона надто щедра, щоб бути щирою. Щось, далебі, за нею ховається. Звісно, я не можу похвалитися найкращою у світі інтуїцією, але відчуваю, що від неї відгонить чимось поганим", — подумав Тенґо, але, ясна річ, не сказав.

— Справді, — сказав Усікава. І глибоко вдихнувши дим у легені, смачно його видихнув. — Справді, я по-своєму добре вас розумію. У ваших словах є логіка. Але ж, Кавана-сан, ви можете відразу не погоджуватися. А що, якби ви подумали над нашою пропозицією днів два-три вдома? І поволі дійшли до остаточного висновку. Я вас не підганяю. Подумайте не кваплячись. Бо це непогана пропозиція.

Тенґо коротко й рішуче хитнув головою.

— Дякую за добре слово, але чітке рішення зараз убереже нас обох від даремної трати часу й зусиль. Для мене велика честь вважатися кандидатом на отримання фінансової допомоги. І мені прикро, що вам довелося сюди їхати. Але цього разу дозвольте відмовитися від вашої пропозиції. Це остаточний висновок, який я не збираюся змінювати.

Усікава кілька разів кивнув і з жалем роздушив у попільничці сигарету, яку лише двічі потягнув.

— Гаразд. Я вас добре розумію. І поважаю ваш намір. Вибачте, що забрав у вас багато часу. Зараз мені не залишається нічого іншого, як піти звідси.

Однак не було видно, що Усікава збирається вставати. Примруживши очі, він тільки чухав потилицю.

— Кавана-сан, ви самі, мабуть, цього не помітили, але на вас покладаються великі надії як письменника. Ви — обдарована людина. Можливо, між математикою та літературою нема безпосереднього зв'язку, однак у вашій лекції з математики було щось таке, що здавалось, ніби слухаєш оповідання. На таке не здатна звичайна людина. Ви маєте про що розповідати. Про щось особливе. Це видно з першого погляду таким людям, як я. Тож бережіть себе. Не хочу здаватися надміру турботливим, але раджу вам не втягуватися в зайві речі, а йти прямо обраною дорогою.

— Зайві речі? — перепитав Тенґо.

— Ну, скажімо, ви начебто підтримуєте зв'язок з Еріко Фукадою, яка написала "Повітряну личинку". Досі принаймні кілька разів ви з нею зустрічалися, хіба ні? За повідомленням сьогоднішньої газети, яку я випадково прочитав, вона, здається, пропала безвісти. І ЗМІ, напевне, зчинять галас із цього приводу. Бо йдеться про дуже сенсаційний випадок.

— А хіба те, що я зустрічався з Еріко Фукадою, має якесь значення?

Усікава знову спрямував до Тенґо долоню своєї маленької руки з на диво товстими пальцями.

— Та годі вам! Чого ви скипіли? Я ж не зі злості сказав. Я хочу лише підкреслити, що ви не досягнете добрих результатів, якщо задля заробітку розмінюватимете свій талант і час на дрібниці. Може, це зухвальство з мого боку, але я не хотів би бачити, щоб ваше чудове обдаровання — справжня відполірована перлина — через якісь нікчемні речі втратило свій блиск. Якщо людям стане відомо по ваші стосунки з Фукадою-саном, то до вас обов'язково хтось навідається. І почне переслідувати. Чогось шукатиме. Бо це настирливий тип.

Тенґо мовчки дивився на Усікаву. А той, примруживши очі, шкріб надзвичайно велику мочку маленького вуха. Дивитися на будову його тіла нітрохи не набридало.

— Ні-ні, я нікому не прохоплюся, — переконував Усікава. І жестом показав, як триматиме язик за зубами. — Обіцяю! Я вмію .мовчати. Кажуть, начебто в попередньому житті я був .молюском "хамаґурі". Вашу таємницю нікому не видам. Як знак особистої до вас прихильності.

На цих словах Усікава врешті підвівся з дивана й кілька разів розгладив складки на костюмі. Однак від цього вони не зникли, а зайвий раз тільки привертали до себе увагу.

— Якщо зміните свою думку щодо фінансової допомоги, то будь-коли подзвоніть за номером телефону, вказаним на візитній картці. Ще не пізно. Ні цього року, ні наступного, — сказав Усікава й вказівними пальцями двох рук показав, як Земля обертається навколо Сонця. — Ми вас не квапимо. Таким чином я принаймні дістав нагоду побачитися з вами й під час розмови передати наше послання.

Потім Усікава ще раз усміхнувся, ніби напоказ виставивши свої гнилі зуби, обернувся й вийшов з приймальні.

До початку наступної лекції Тенґо перебирав у пам'яті те, що почув від Усікави. Схоже, ніби цей чоловік докопався до того, що Тенґо брав участь у створенні "Повітряної личинки". Це прочитувалося в його манері висловлюватися. "Я хочу лише підкреслити, що ви не досягнете добрих результатів, якщо задля заробітку розмінюватимете свій талант і час на дрібниці", — натякав Усікава.

"Ми знаємо", — це, напевне, їхнє послання. "Таким чином я принаймні дістав нагоду побачитися з вами й під час розмови передати наше послання".

Невже тільки для того, щоб передати це послання, вони послали Усікаву й запропонували фінансову допомогу на три мільйони єн? Не дуже логічне пояснення. Нема потреби видумувати такий складний сюжет. Вони знають його слабину. Якщо збираються його шантажувати, то від самого початку могли виставити перед ним ці факти. А може, фінансовою допомогою намагалися його підкупити? У всякому разі, все це схоже на якусь інсценівку. А власне, хто вони такі? Може, фонд "Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва" пов'язаний із сектою "Сакіґаке"? І чи взагалі таке товариство існує?

З візитною карткою Усікави Тенґо пішов до секретарки.

— Послухайте, у мене до вас ще одне прохання, — сказав він.

— Яке? — спитала вона, сидячи в кріслі.

— Подзвоніть туди й запитайте, чи це "Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва". І чи його директор Усікава є зараз на роботі. Якщо скажуть, що нема, то спитайте, коли повернеться. Якщо ж зацікавляться, хто питає, назвіть навмання будь-яке прізвище. Я сам міг би все це зробити, але побоююсь, що мій голос упізнає Усікава, якщо його застану.

Секретарка набрала номер кнопками. На тому кінці лінії підняли слухавку, й відбулася коротка, стисла розмова, як належить професіоналам.

— "Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва" справді існує, — розповіла секретарка. — Слухавку взяла тамтешня колега років двадцяти п'яти. Відповідь була досить чесною. Усікава справді там працює. Повернеться в офіс о пів на четверту. Мого прізвища не питала. На її місці я це зробила б.

— Звичайно, — погодився Тенґо. — В усякому разі, дякую.

— Нема за що, — відповіла вона, повертаючи йому візитну картку Усікави. — До речі, Усікава-сан — це той чоловік, який щойно сюди приходив?

— Так.

— Я бачила краєм ока, але чомусь він здався мені страшнуватим.

Тенґо запхав візитівку в гаманець.

— Гадаю, що враження не зміниться, навіть якщо довго на нього дивитися.

— Я ніколи не хочу судити про людей лише за їхньою зовнішністю. Бо вже помилялася і потім жалкувала. Та з першого погляду мені здалося, що цей чоловік не вартий довіри. Я й зараз так думаю.

— Так думаєте не ви самі, — сказав Тенґо.

— Так думаю не я сама, — повторила секретарка, ніби перевіряючи граматичну правильність речення.

— У вас шикарний жакет, — сказав Тенґо. Він щиро висловив своє враження, а не хвалив, щоб піддобритися до секретарки. Після того, як побачив Усікаву в зім'ятому костюмі, її льняний жакет модного крою скидався на незрівнянний убір, що спустився з неба у безвітряний день пополудні.

— Дякую, — відповіла секретарка.

— Однак те, що там підняли слухавку, не обов'язково свідчить про реальне існування "Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва", — сказав Тенґо.

— Це правда.