Володимир Адольфович Нестеренко - Чужа

них підорська якась.

МАЛЮК

Мова смішна. Не мило, а мидло, не літак — літадло, машина — возидло.

ШУСТРИЙ

Прикольна мова. А повидло як?

Голосно сміються, бармен і офіціант, що стоїть біля шинквасу, дивляться на них.

БАРМЕН

(тихо, офіціанту)

Російське бидло.

Літній чех, що непомітно сидить біля шинквасу, встає й прямує до пацанів. Іноземець — із вусами й сивиною. Одягнений франтувато. Тим не менш це і є Карасик. Кілька секунд на ідентифікацію.

КАРАСИК

(тихо)

Привіт, босота.

МАЛЮК

Це ж треба — не впізнав тебе, Карасик. Багатим будеш.

КАРАСИК

Дякую. Ми ж незнайомі були. Талію ламаєш?

МАЛЮК

Жартую.

КАРАСИК

Сміюсь. Давайте розходитись, вам ще багато зробити потрібно сьогодні. Передусім, пацани, кишки, що на вас, — на смітник. Гроші є — йдіть у крамницю і купіть там нормальне шмаття. У цьому ходити не можна, поліцаї заїбуть. Ви без справ приїхали?

МАЛЮК

Пусті. Біту і ту на кордоні відмели.

КАРАСИК

Завтра дам інструмент.

МАЛЮК

Давай сьогодні.

КАРАСИК

Сказав — завтра. Сьогодні немає нічого. Йдіть на хату, відсипатись. І кишки купляти будете — не винаходьте нічого. А перевдягніться, як манекени на вітринах, не так помітно буде, хто ви й звідки. Чекайте мене на хаті. Нікуди не ходіть. Машину на стоянку, подалі від хати… я покажу.

МАЛЮК

Добре. Де шмаття купляти?

КАРАСИК

Та будь-де. Відвикай уже від проблем совкових — тут Європа.

* * *

Хата. На столі гамбургери і три пляшки горілки. Малюк наливає у склянки. Пацани у футболках. З меблів — телевізор і матраци. По телевізору демонструється безкінечне МТВ. Костюми на вішалках.

МАЛЮК

Погано, що зі стволами затримка.

ШУСТРИЙ

Та облиш, Малюк, мирна демократична країна…

МАЛЮК

Тут територія Чужа. І довелось побачити історій різних. Був випадок — приїхали від Монгола отак от пацани — втомилися з дороги, горілочки напились. І спати… а вночі замочили усіх по-тихому… Ніхто не прокинувся вже…

ШУСТРИЙ

І хто їх захуярив?

МАЛЮК

Чечени.

СОПЛЯ

Двері, що, не чули, як ламали…

МАЛЮК

А двері ключиком відчинили… Як додому до себе зайшли…

* * *

Двері на хаті. Дерев’яні, але надійні. Чути, як хтось з іншого боку стромляє до отвору замка ключ. Замок клацає і повільно провертається.

Другий раз повернутися не встигає, пацани, покинувши стіл, займають позиції. Рухи відпрацьовані багаторазово. Гиря з Соплею присідають у вітальні біля дверей, Шустрий з кухонним ножем, схованим за стегном, опустивши руку, стає за двері, Малюк підходить до дверей. Двері відчиняються, заходить Карасик, в руці — дипломат.

КАРАСИК

(заходить)

Привіт, Малюк!

МАЛЮК

Не дзвониш, Карасик?

КАРАСИК

(помітивши, що оточений пацанами, крупним планом — ніж в руці у Шустрого, злякано)

Та ви що, братва!

МАЛЮК

Ну, мало хто зайти хоче.

КАРАСИК

Бля, забув подзвонити. Я вже старий, склероз.

ГИРЯ

То на пенсію йди.

КАРАСИК

(зненацька люто, зовсім іншим тоном)

А я і є на пенсії. Я двадцять років по таборах поневірявся, тепер тут живу. А де ти будеш жити, якщо ще раз мені слово скажеш, ти знаєш?

ГИРЯ

Де?

КАРАСИК

Ніде, зрозумів, Вася?!

* * *

На кухні, котра відділена від кімнати перегородкою без дверей. Карасик кладе дипломат на стіл, піднімає кришку.

Пацани оточили стіл і роздивляються вміст. Три пістолети — два «CZ-85» і «Вальтер Р-38».

МАЛЮК

Це все?

КАРАСИК

Ні, ось іще шептун. (Дістає з кишені пакунок. Розгортає. Всередині — глушник, який він кладе на стіл поряд з валь тером.)

МАЛЮК

А четвертий?

КАРАСИК

З четвертим осічка. Чехи підвели, немає четвертого.

МАЛЮК

Погано. З набоями що?

КАРАСИК

(дістає кілька пачок набоїв)

Ось, по обоймі, вам більше й не потрібно. Тут багато не стріляють…

МАЛЮК