Марина та Сергій Дяченко - Шрам

Карвер хіхікнув.

Егерт презирливо посміхнувся й збирався вже відвернутися від вікна, але цієї миті, опираючись на руку студента, з екіпажа вибралася дівчина. У шинку якось відразу запала мертва тиша.

Обличчя панянки здавалося стурбованим, блідим від утоми й сумним від дощу, але навіть це не могло його зіпсувати. Це було довершене, майже виточене з мармуру обличчя — тільки там, де в мармурових статуй біліють сліпі мертві очниці, у цієї дівчини матово поблискували темні, спокійні, без натяку на кокетство очі.

Як і одяг її супутника, плаття приїжджої було простим дорожнім платтям, втім, і воно неспроможне було приховати ні прекрасних форм, ні легкості й гнучкості рухів. Дівчина зіскочила на кругляк поруч із юнаком — той щось сказав, і м’які губи його втомленої супутниці ледь посміхнулися, а очі, здавалося, стали ще глибшими і яскравішими.

— Немислимо, — прошепотів Егерт.

Карета рушила — обоє відскочили, рятуючись від рідкої багнюки, що бризнула навсібіч. Потім парубок скинув на плече чималу торбину й удвох, тримаючись за руки, приїжджі вступили у володіння «Шляхетного меча». Зачинилися вкриті вензелями двері.

У трактирі заговорили всі разом гуртом. Егерт мовчав, не відповідаючи на питальні погляди, потім кинув у бік Карвера:

— Мені необхідно знати, хто вони.

Той звично підвівся, поспішаючи прислужитись другові. Солль дивився, як Карвер, перестрибуючи калюжі, поспішає через вулицю до «Шляхетного меча», знову грюкнули двері з вензелями, і минуло з чверть години, перш ніж Егертів приятель повернувся.

— Так, він студент… Пробуде, мабуть, близько тижня. — І Карвер замовк, із задоволенням очікуючи запитання.

— А вона? — кинув Егерт.

— Вона, — Карвер дивно посміхнувся, — вона не сестра йому й не тітка, як я сподівався… Вона — наречена цього хлопця, і, схоже, весілля не за горами!

Егерт мовчав, повідомлення Карвера, хоч і не було несподіванкою, неприємно вразило його, майже образило.

— Протиприродний шлюб, — сказав хтось із гуардів. — Мезальянс.

Усі гучно погодилися.

— А я чув, — вставив Карвер здивовано, — що студентів усіх оскопляють, аби не відволікалися на плотські насолоди й повністю присвятили себе науці… Невже брешуть?

— Напевно, брешуть, — розчаровано промурмотів лейтенант Дрон, перехиляючи забутий було кубок.

— Без шпаги ходить, наче скопець, — тихо промовив Солль. Усі повернулися в його бік.

На обличчі Егерта нестримно розповзалася хижа, презирлива усмішка.

— Добродії, навіщо скопцеві дружина, та ще ТАКА?

Він підвівся — всі розступилися з повагою. Кинувши хазяїнові кілька золотих монет — за всю компанію, лейтенант Егерт Солль вийшов під дощ.

Того ж вечора приїжджий парубок зі своєю супутницею вечеряли на першому поверсі «Шляхетного меча». Трапеза їх була досить скромною, поки сам хазяїн, виблискуючи посмішкою, не виставив на стіл перед ними плетений кошик, що наїжачився пляшковими горлечками.

— Пані — від пана Солля! — Із цими словами, підтвердженими багатозначною посмішкою, хазяїн вийшов.

Егерт, який зручно вмостився в куточку обідньої зали, бачив, як студент і красуня здивовано перезирнулися; після довгих вагань серветку, що прикривала кошик, було знято, і на обличчях парочки, яка схилилася над подарунком, відбилося радісне здивування — ще б, страви й вина підібрано було з бездоганним смаком!

Утім, на зміну радості незабаром прийшло сум’яття. Про щось гаряче переговоривши з супутницею, студент підхопився й відправився до хазяїна — з’ясовувати, очевидно, хто такий цей щедрий пан Солль.

Егерт допив свій кубок і, неспішно підвівшись, рушив через зал до дівчини, яка залишилася на самоті; він спеціально не дивився на неї в цю мить, бо боявся розчаруватися — раптом красуня зблизька виявиться зовсім не такою вродливою?

Зал був наполовину порожній — вечеряли нечисленні постояльці та гаяла час сумирна компанія міщан. «Шляхетний меч» мав славу спокійного, пристойного закладу, хазяїн ретельно оберігав його від гучних пиятик і бійок. Відтягаючи момент зустрічі з прекрасною панною, Солль устиг запримітити нове обличчя — очевидно, цей високий літній подорожанин прибув зовсім недавно й не встиг ще потрапити йому на очі.

Підійшовши, нарешті, до своєї мети майже впритул, Егерт, внутрішньо зібравшись, глянув на наречену студента.

Так, вона була прекрасна. Обличчя її не здавалося більше таким втомленим, і трішки зарум’янились гладкі, як алебастр, щоки; тепер, зблизька, він розгледів навіть маленькі, не помічені раніше деталі — сузір’я з крихітних родимок на високій гордій шиї й надзвичайно крутий, зухвалий вигин вій.

Егерт стояв і дивився; дівчина повільно підвела голову, і Солль уперше зустрівся поглядом з її серйозними, трохи відчуженими очима.

— Доброго дня, — сказав Егерт і сів на місце, яке щойно займав студент. — Пані не буде проти товариства скромного шанувальника краси?

Дівчина не зніяковіла й не злякалася, вона тільки здавалася трохи здивованою.

— Пробачте, ви…

— Моє ім’я Егерт Соль. — Він встав, розкланявся й знову сів.

— А-а… — Вона, здається, зібралася посміхнутися. — То це вам ми маємо завдячувати…

— У жодному разі! — Егерт виглядав переляканим. — Це ми, смиренні громадяни Каваррена, повинні дякувати вам за честь, що ви виявили до нас… — щоб закінчити замудровану фразу, йому довелося добрати в груди повітря, — удостоїли своїм візитом… Тільки от чи довго ми матимемо можливість виявляти вам гостинність?

Дівчина усміхнулась, і Соллю відразу захотілося, щоб посмішка ніколи не сходила з її обличчя.

— Ви дуже люб’язні… Ми пробудемо тиждень, може, більше…

Хазяйським рухом Егерт витяг з кошика й спритно відкоркував першу-ліпшу пляшку:

— Дозвольте запропонувати вам… У вас рідні в Каваррені чи, може, друзі?

Вона встигла заперечливо хитнути головою, але тут повернувся студент, і дівчина посміхнулася вже йому — радісно, не так, як посміхалася до