Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

Отже, я залишився в майстерні синьйора. Томазо. Разом з Орніччо ми розтирали фарби, грунтували полотно, прибирали в кімнатах, ходили на базар і варили невибагливі страви, бо наш господар був молодий і бідний.

Найскрутніше нам було, коли синьйор Томазо прив'язував мене або Орніччо до стовпа і малював з нас святого Севастіяна, пронизаного стрілами, або юного Йосифа, якого забирали у рабство.

У Генуї важко було прожити художнику, а особливо такому безталанному в своєму ремеслі, як наш господар. Йому рідко вдавалися власні картини, і тому він переважно малював копії з картин щасливіших майстрів.

Інколи його запрошували господарі фелух[3] і каравел[4], і він малював на кормах їхніх кораблів гідр або інші чудовиська. І це був його єдиний заробіток, бо Генуя не Рим і не Флоренція, де ремесло живописця прибуткове і шанується. Неотесані генуезькі купці і капітани мало дбають про оздоблення своїх жител.

Господар наш був людиною кволою і хоровитою. З дитинства мріяв він стати вченим і порпався в книгах і картах, але батьки його віддали в науку до маляра.

Схожість нашої долі ще більше прихилила мене до нього, бо за життя мого батька мене також готували до іншого.

За бажанням батьків я мав стати священиком, але моя мати, залишившись вдовою, не могла продовжувати моє навчання. Я з тринадцяти років був змушений сам заробляти собі на харч. Коли я запитував синьйора Томазо, чому він, попри мізерні прибутки, оселився в Генуї, він, усміхаючись своєю хоровитою і доброзичливою усмішкою, підводив мене до вікна.

— Поглянь, дитино, — казав він, — чи бачив ти коли-небудь щось чудовіше від цієї фортеці або цього моря? Чи відчуваєш ти, як пахнуть гліцинії? Дякуй богові за те, що ми живемо в приморському місті, що у нас є книги, що до нас заходять капітани, купці, а інколи й просто шукачі пригод. Тобі досить висунутися з вікна, щоб довідатись, що зараз діється в портах Фландрії чи на далеких Азорських островах…

Він казав правду. І нам навіть не потрібно було висуватися з вікна, щоб довідатися про новини, бо новини самі приходили у наш рожевий будиночок біля набережної.

З ранку до пізнього вечора у нас юрмилось багато люду. Капітани і лоцмани приносили найсвіжіші вісті. І часто ми дізнавалися про ціни на товари раніше, ніж це ставало відомо панам у раді купецьких старійшин.

Опівдні, коли сонце припікало особливо дошкульно, до нас заходив спочити і відсвіжитись глашатай Альбертіно. Ми ділилися з ним нашими скромними стравами і пригощали старого вином, а він за це розповідав усі події в Генуї.

Був у синьйора Томазо ще один спосіб довідуватись про те, що діється зараз на білому світі.

Пани з банку святого Георгія, за прикладом торговельного дому Медічі[5] чи аусбурзьких купців Фуггерів[6], посилаючи своїх прикажчиків у різні міста і країни, вимагали від них детальних звітів про стан торгівлі в тих краях.

Майбутній урожай, ціни на хліб, вино і залізо цікавили купців так само, як готування до війни, ворожнеча або примирення двох сусідніх монархів або одруження королів.

Часто панові прикажчику, що заходив до нас, ми допомагали проглядати його звіти. І який я бував радий, коли серед нудного переліку цін на товари виринали такі новини:

«Потурбуйтесь розпродати наявні у вас запаси шовку, бо португальці готують велику морську експедицію. Постарайтесь вивідати у капітанів, чи відомо їм, куди вона прямуватиме».

«Заготуйте якнайбільше солонини і сухарів, бо на ці продукти протягом цілого літа буде великий попит».

Коли у господаря випадала вільна днина, ми утрьох вирушали поблукати по Генуї, яку він так любив.

«Розумна і досвідчена людина іноді з найменшої нагоди може передати іншим корисні й цікаві знання», — часто говорив синьйор Томазо.

Мені здається, що саме він і був такою розумною і досвідченою людиною.

Мандри по місту давали нам з Орніччо велику користь, бо, зустрівши кішку, добрий господар розповідав про тигрів і про інших хижих звірів далеких країн, а здибавшись з солдатом, пояснював нам походження цього слова: «soldi» — гроші, a «il soldato» — найманець, який продає своє мистецтво за гроші[7].

На вулиці Міняйлів господар звернув нашу увагу на написи над лавками міняйлів.

— «Il banco di Jacomo Fulcinelli»[8], — прочитали ми, і далі: — «Il banco di Tomaso Escolapei»[9].

Піднявши руку, господар звертав нашу увагу на мармуровий портик гарного палацу, над яким розвівався чудесний, розкішно прикрашений шовком і золотом прапор з зображенням святого Георгія Побідоносця.

— «Il banco di Genova»[10], — прочитали ми напис на палаці.

— Це будинок Генуезького республіканського банку, — сказав синьйор Томазо. — Декілька розбагатілих міняйлів, склавшись, почали за проценти позичати свій капітал людям, які бралися до заманливих прибуткових