Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

ти до мене чіплявся ні сіло ні впало. І ще жабу хотів відняти…

— Можеш скаржитися і брехати скільки завгодно. Але пам'ятай! Якщо ти коли-небудь насмілишся повторити те, що сказав про отця Поля, добра не жди.

Леон насуплено мовчав.

— Дай слово, що нічого не говоритимеш, і я тебе відпущу. — І, не втримавшись, насмішкувато додав: — Запам'ятай лише, що твоє слово — дворянське, не те, що моє, мужицьке! Твоє дорого коштує. Даси його — то вже тримайся!

Леон оглянув свого супротивника з ніг до голови. Звичайно, силою помірятися з ним він не міг. Хлопці геть усі на боці Жака. Якщо дійде до бійки, Леону, дарма що він син управителя, доведеться скрутно. З іншого боку, Леонів батько не дозволить, щоб сина ображав якийсь там селянський хлопчак. Та не погладить він і Леона по голові, дізнавшись, що той ганьбить отця Поля.

І Леон неохоче кинув:

— Гаразд. Даю слово.

* * *

Відповідати довелося одному Жаку. Він не схотів нікому говорити про причину сварки, не міг дозволити, щоб хтось повторив Леонові слова, образливі для отця Поля. Леон теж не пояснив, з чого почалася сварка, тільки сказав, що заводієм був Жак.

Пан Барі викликав до себе Андре Меньє і мав з ним недовгу, але багатозначну розмову. Його син Жак занадто багато собі дозволяє, грубіянить, затіває бійки. Не на користь йому, очевидно, йде навчання у кюре. Управитель міг би розправитися з непокірливою родиною Пежо, щоб вони надовго запам'ятали, як потурати хлопчиську, але Андре — роботяга, дружина його Марі — теж. Жаліючи їх, Барі дозволяє Андре самому провчити сина.

Певна річ, управитель змилостивився не так від обіцянок і запевнень Андре, як від подарунка, якого той йому вручив. Дарунок був скромний — дві курки-несучки. Та й з ними нелегко було розлучитися біднякам Пежо. Але… іншого рятунку не було.

У родині Пежо-Меньє різки були не в пошані, одначе розпорядження управителя Андре виконав, та ще так старанно взявся до діла, що бабусі Пежо довелося втрутитися. Вона схопила зятя за руку і перешкодила йому продовжувати екзекуцію. А Андре, як це трапляється іноді з добрими, але обмеженими людьми, так перестарався, що спина у Жака була геть списана. Бабуся пообіцяла, що сама випитає в онука, «через що побилися хлоп'ята». Але і їй не пощастило щось вивідати. Марними були й спроби отця Поля з'ясувати причину. «Сину мій, невже ти й від мене хочеш приховати, що змусило тебе забути мої настанови і накинутися на слабкішого за тебе Леона?»

Жак стояв перед отцем Полем і мовчав. Йому хотілося зізнатися своєму наставникові, спитати його, звідки пішов поговір про Фірмена, що ж сталося з ним насправді. Але думка, що він може своєю розповіддю завдати болю кюре, стримувала його. Прикусивши губу, він не зронив ані слова.

Так ніхто в Таверні і не дізнався, що сталося між Леоном Барі і Жаком Меньє. Тепер, коли Леон бачив Жака, він ще здалеку переходив на другий бік, щоб уникнути зустрічі, хоч Жак і не думав зачіпати його. А незабаром Леон і справді поїхав у Париж.

Тим часом слова Леона глибоко запали Жакові в душу. Яка таємниця загибелі Фірмена? Ні, не могла бути ні вбивцею, ні грабіжником ця людина, яку так любив Жак, дарма що ніколи її не бачив.

Для хлопчаків завжди трапиться нагода затіяти сварку чи бійку. А тому в селі не дуже цікавилися причиною ворожнечі між Леоном і Жаком. А тому, що Жак і не думав виправдовуватися, сприйняв покарання як належне, то всі й вирішили, що заводієм був він Жак, і що він — задирака. І Жак уже не міг позбутися цього прізвиська, яке він, може, й заслужив, але не цього разу, коли став на захист доброго імені Фірмена і отця Поля. Найсумніше було те, що отець Поль повірив, ніби Жак шукав приводу для сварки. Жакові пригадали всі попередні його «подвиги». Їх набралося чимало. Встряв у бійку з гуртом хлопчаків, що були дужчі й старші від нього, кинувся приборкувати бика, не чекаючи, коли підоспіють дорослі, нагрубіянив управителеві, пану Барі, чим ледве не нашкодив усій родині Маргарита Пежо…

Андре Меньє втовкмачував синові, а тепер узявся повторювати ще частіше: «Поступайся, поступайся усім, синку! Сильного тобі однак не подужати, а жити буде легше, коли знатимуть, що ти покірливий та поступливий…»

Отець Поль теж засуджував норовистість. Та це була зовсім інша наука. «Не ображай слабкого, а дужому доведи свою правоту, не міряючись з ним силою. Переконай його словом, силою міркування. Якщо хочеш, вражай стрілою, але хай метає її не рука твоя, а язик!»

А бабуся Пежо розмірковувань не любила. Жак розумів, що вона не вбачає нічого поганого в тому, що він провчив багатія. Якщо Жак провчив — значить, було за що! Розмовляти про це ні їй, ні йому було ніколи. Та Жак і без розмов розумів, що бабуся, хоч як важко їй живеться, хоч яких принижень доводиться терпіти, обстоюватиме свої права, доки може. І за це він любив її ще дужче.

Розділ третій
ОТЕЦЬ ПОЛЬ

Йдучи до отця Поля, щоб дістати його благословення на дорогу, Жак із хвилюванням думав про те, що на нього чекає довга розлука з улюбленим наставником. З ним і його книгами, що притягали до себе Жака, ніби магніт.

Пан Поль привітав Жака словами:

— Ласкаво прошу, Жаку! Ну що, зібрався, готовий?

— Зібрався, отче Поль, ось і прийшов до вас… Благословіть мене на дорогу.

— Охоче, сину мій! Але не раніше, ніж ми вип'ємо по чашечці кави й поговоримо!.. Мадам Грійє, дайте-но нам кави!

Старенька служниця, яка жила в кюре багато років і старіла разом з ним, накрила на стіл і подала каву.

— Особливого напуття, дитино моя,