Генрі Лайон Олді - Захребетник

Дружини мага Джеймс не запам’ятав. Не личить дворянину витріщатися на пані, наче вуличному роззяві. Ну, руденька, середніх років. Станом пишна, але з талією. На любителя. Напевно, провінціалка, що зуміла за допомогою шлюбу перебратися до столиці. Теж чародійка?

Навряд…

Занадто простецька на вигляд.

Залишивши Ахмета влаштовувати новоприбулих з усіма мислимими й немислимими зручностями, він покинув двір пансіонату. Минув конов’язь — точніше, верблюдов’язь, якщо судити з кількості горбатих велетнів, що меланхолічно жували жуйку. Мимохідь підморгнув гарненькій служниці — та несла повний глечик так, щоб підкреслити круті стегна; у відповідь піймав грайливу посмішку…

І пішов відпочивати далі.

Відпочинок, кажучи по честі, — заняття надзвичайно втомливе. Хтось охоче віддасть перевагу суворій долі цілодобового лісоруба, аби тільки не прилягти на тахту серед невільниць та солодноголосих чангирів. На тахту, панове мої, раз ляжеш, два ляжеш, і не встанеш, і ліс рубати не схочеш; дивишся, а життя пролетіло повз тебе.

Так і проциндриш увесь свій вік, сунувши троянду за вухо.

Ні тобі солоного поту, ні пальця, необачно відтятого сокирою, ні докорів дружини, ні плачу малих дітей, ні болю в спині, ні безсоння, ні безкінечного зведення кінців з кінцями, ні чесної вбогості на старість, ні спільної могили, залитої вапном…

Жах!

А що вдієш?! — іноді доводиться й відпочивати, хай йому грець…

От і Джеймс Рівердейл із усією відповідальністю ринувся в запашну купіль кайфу. Він затесався в юрбу цінителів біля будинку суду, близько години милувався дервішем-крутьком. Коли Джеймс підійшов, дервіш уже крутився; коли відходив, той іще крутився. Схоже, до єднання з Абсолютом дервішу залишалося років двадцять. Поли одягу святої людини кружляли з механічною рівномірністю, повстяна шапка стояла сторчма.

На шапці сидів голуб і чистив дзьобом пір’я.

На декого з глядачів це видовище почало навіювати гіпнотичний транс, — вони розповідали сусідам соромітні історії зі свого дитинства й благали простити гріхи. Таких били ціпками й проганяли геть.

Із веранди духана «Сльози ґуля» Джеймс якийсь час видивлявся на палац Саліма І, замолоду — погонича мулів, на старості— застрашника Всесвіту й засновника баданденської тиранії. Палац цього року почали реставрувати, і на стінах метушилися люди з інструментами.

Користі від їхніх дій на позір не було видно.

Послухавши рекомендації балакучого духанника, молодик змінив звичні правила й замість кебабів почастувався пловом із зернятками граната, смаженим тельбухом та вогненно-гострою кюфтою з горохом. Трапезу Джеймс запивав крижаним джаджиком — підсоленим кисляком, куди кухар дрібно накришив огірків, часнику, фенхелю, чебрецю і м’яти.

Потім розкинувся на килимі, що покривав нари, і дві години дрімав.

Снилися ратні подвиги.

Багато.

Прокинувшись, він спустився до набережної, де царював старець-макамбер, оповідач шахрайських побрехєньок-макам. Навколо старця ойкали та реготали слухачі, здебільшого приїжджі.

— Перекинув я чашу дрімоти, їхав я по горах і драговинах, на киті плив по морю, на орлові ширяв у піднебессі, — торохтів макамбер без угаву, — почорнілий від горя, заклопотаний хлібом насущним…

Джеймс не без задоволення вислухав історію про хитромудрого злодія та трьох красунь, про хитромудрого злодія та пекаря, про султана Цимаха та хитромудрого злодія, а також про вісьмох хитромудрих крадіїв, що похвалялися своїми подвигами в темниці. Наприкінці останньої маками він піймав за руку юного кишенькового злодюжку, судячи із зовнішності, онука самого макамбера, насолодився його благаннями, заримованими в стилі «луби», і відпустив.

Слухачі плескали в долоні, схвалюючи його доброту.

А старець-оповідач склав експромт про хитромудрого злодія та шляхетного героя.

Настав вечір. Срібний шейх-місяць виплив над Баданденом серед вірних мюридів-зірок. Пахощі квітів надвечір’я підсилились і лоскотали ніздрі. Служники з жердинами бігали від ліхтаря до ліхтаря; носії халви сипіли зірваними голосами, розпродуючи залишки товару.

На площі Щирої Спокути навколо ешафота, де вдень відбувалися публічні страти, діти співали й водили танок.

Спустившись у портову частину міста, Джеймс відвідав харчевню «Осел і троянда», за якою водилася погана слава. Там він ситно повечеряв, потай очікуючи пригод, але не дочекався, тож попростував у квартал Шовкових Вій, до салону Бербері-ханум.

Неподалік од кварталу бродили нічні сторожі з калаталами, маракасами й кастаньєтами і здіймали страшенний галас. Кожні дві хвилини вони сповіщали басом, якому позаздрив би заклопотаний продовженням роду ішак:

— Спіть, жителі славного Бадандена! У місті все спокійно!

На думку Джеймса, спати за таких умов міг хіба мрець, та й то не всякий. Але поблизу Ахметового пансіонату сторожі, на щастя, не бродили. А тут — нехай кричать. Робота важка й шкідлива: он, на вусатого горланя вже вихлюпнули горщик помий, бородатому скинули на голову кішку, лисого затягли в підворіття, здерли чалму та, здається, лупцюють…

А потерпілі на бойовому посту знай покрикували:

— Спіть, мешканці славного Бадандена!

— Спіть, кому сказано!

— На добраніч!