Валерія Володимирівна Іваненко - Хатинка в морі

часу. Хай пощастить тобі і всім твоїм родичам пережити цей пекельний жах. — І риба попливла своїм шляхом.

А маленька рибка, нічого не розуміючи, кинулась наздоганяти своїх.

Це сталося далеко від нас, у Центральній Африці. Саме тоді, коли у нас була зима і всі наші риби від холоду поховались на дні річок і поснули.

А в цей час риби в Африці конали від спеки.

В озері скупчилось багато бідолашних риб, які тікали від своєї біди.

Діставшись до озера, маленька рибка схвильовано розповіла іншим про дивну зустріч. Молоді рибки здивувались також, але якась літня риба впевнено сказала:

— То, мабуть, ти зустріла протоптеруса. Ця риба яку завгодно спеку переживе.

— Бо то і риба і не риба, — втрутилась в розмову інша. — У неї, крім зябер, є ще легені, як у тих тварин, що живуть на землі. Поки є вода — вона дихає, як усі риби, зябрами, а тільки зникає вода — їй одразу стають у пригоді легені.

Тим часом протоптерус вже не міг вільно плисти, бо річка обміліла. Нічого не вдієш, доводилось все частіше дихати легенями.

Потроху вода зовсім висохла.

Але ж не годиться рибі лежати на землі: кожна тварина схопити може. Протоптерус заліз глибоко в мул. Він зробив собі в ньому справжній кокон. Так і пролежав у коконі до тої пори, аж поки не пішли дощі і річка знову не наповнилась водою. Тепер і кокон можна було покинути.

Пригоди тіляпії

Надійний захисток

У невеличкій африканській річці рибка тіляпія відклала грудочку ікри. Грудочка була майже непомітна. Мати й батько дуже хвилювались — адже ця грудочка була зовсім беззахисна. Мати-тіляпія весь час бідкалась:

— Он інші риби для своєї ікри ямки викопують, а то на підводні рослини ікру відкладають. У всіх вона має якийсь захисток. А у нас?

— То правда, — підтвердив тато. — Навіть течія може занести мулом наші ікринки.

Ці рибки були зовсім молоді, і мати вперше відклала ікру. Недосвідчені батьки стурбовано кружляли над своєю дорогоцінною грудочкою. Раптом серед риб’ячого населення полинула чутка:

— Бережіться! Сюди пливе змієголов!

Риба змієголов справді уже наближалась. Мати-тіляпія зойкнула:

— Ой, вона зараз нашу ікру проковтне!

Тато теж розгубився.

— Що ж робити?

Та в останню мить, коли загроза була зовсім близько, вкрай перелякана мама широко відкрила рота і схопила грудочку ікри. Та й застигла на місці, не знаючи, що далі робити.

Змієголов недовго шугав по річці, але наробив страшенного спустошення.

Він жадібно хапав то маленьких рибок, то риб’ячу ікру. Нарешті кудись зник.

Мати-тіляпія твердо вирішила ні на мить не випускати з рота своєї ікри, хоч їй і доведеться два тижні нічого не їсти.

Рибка схудла; голова її здавалась надмірно великою, і рот не закривався, щоб не покалічити дорогоцінної ікри.

Якась рибка намагалась тіляпію умовити:

— Облиште турбуватись, змієголов повернувся в своє задушливе болото. Він живе там, де жодна порядна риба не може жити.

Та подружжя тіляпій ніяк не могло заспокоїтись:

— Адже він знову може повернутись, треба бути насторожі.

І мати-тіляпія не насмілювалась випустити ікру з рота. Так і тримала її, аж поки не виклюнулись мальки.

А мальки з тої дрібної ікри виклюнулись теж майже непомітні. Вони нікуди далеко не запливали і в разі небезпеки миттю ховались у рот до мами.

Так тривало із тиждень. Нарешті мальки стали самостійними і вже не потребували захисту батьків. Вони навчились ховатись поміж водоростями та водяною травою.

Несподіване переселення

Якось на берег тієї річки приплив човном молодий, зовсім чорний юнак і почав ловити рибу. Він уже встиг не раз закинути сітку, коли його увагу привернуло шарудіння в береговому очереті. Якась біла жіноча рука відхилила міцні стеблини, і на березі з’явилась молода дівчина і двоє чоловіків, усі у коркових шоломах від пекучого африканського сонця.

— Ану, друже, — звернувся молодший до африканця англійською мовою, — чи багато здобичі витяг із ріки? Я бачу, у тебе трофеїв чимало! Професоре, — сказав він уже українською мовою своєму супутникові, — для вас тут буде багатий матеріал.

Африканець від здивування широко розплющив очі, блиснувши білками, і подивився на чужинців. Почувши незнайому мову, він запитав:

— Дозвольте дізнатись, хто ви такі? Я чую, що ви не англійці та, мабуть, і не французи…

— О ні, ні, — засміявся юнак. — Ми з Радянського Союзу.

Африканець враз пожвавішав. На його темному обличчі з молочно-білими зубами заграла широка усмішка.

Підійшовши