Тамара Крюкова - Потапов, до дошки!

Настали суворі часи: Льонько взявся за розум. Усе почалося з того, що тато після чергових батьківських зборів суворо сказав:

— Не вмієш вчитися добре, вчися багато. Соромно на зборах сидіти.

— От Женя — відмінник, а нашому тільки по вулиці ганяти, — підтакнула мама.

Чесно кажучи, спочатку Льонько не засмутився. Він думав, що батьки полають його трішки, як це заведено після батьківських зборів, і на тому справа закінчиться. Навчається він нормально: у чверті жодної двійки, усі чесно зароблені, тверді трійки, а з фізкультури навіть п'ятірка. Та не так сталося, як гадалося. Тато взяв з нього слово, що він буде виходити на вулицю тільки після того, як вивчить усі уроки, і Льонько засиджувався над підручниками допізна. Здавалося, ніколи ще їм не задавали так багато.

«Нічого, от зачахну без повітря, тоді ще спосхаменуться, та пізно буде», — мстиво думав Льонько. Час від часу він підходив до дзеркала й перевіряв, чи не відбивалися ознаки виснаженості на його обличчі, але, на прикре його розчарування, на круглій рожевощокій фізіономії не було й тіні виснаження.

У перший день Льонькового самітництва до нього забіг Женька.

— Кріпися, Льонько, що-небудь придумаємо, — заспокоїв він друга.

Льонько розумів, що нічого тут не придумаєш, але від підтримки йому все-таки було легше, а коли й Женька кудись зник, Льонькові стало зовсім важко. Нарешті, на шостий день, саме тоді, коли Льонько почав думати, що життєві негаразди можуть зломити навіть дуже сильну людину, Женька з'явився.

— Ну що, вчиш? — запитав він і по-хазяйськи плюхнувся на диван.

— Авжеж, не гуляю, як деякі,— докірливо сказав Льонько.

— Це я гуляю, чи що? Та я, між іншим, щосили для тебе стараюся. Спеціально статтю знайшов. Ось, тут говориться, що ти зараз займаєшся нікому не потрібною дурницею. — Женька помахав у повітрі аркушами, вирізаними з якогось журналу.

— Це про історію, чи що? — Льонько поглянув на відкритий підручник.

— Про яку історію? Отут наукою доводиться, що від твого сидіння за уроками ніякої користі — одна тільки шкода! — сказав Женька.

— А то я без твоєї науки не знав, що від цього одна шкода. Я ж думав, ти й правда щось путнє скажеш. Теж мені відкриття, — розчаровано протягнув Льонько.

— А от і відкриття. Техніка швидкого читання. Ти, наприклад, знаєш — що швидше людина читає, то більше вона запам'ятовує?

— А мені з того який зиск? — запитав Льонько.

— Як що? Це ж якраз про тебе сказано. От якби ти швидше уроки робив, то й учився б краще. Ти ж жертва власної посидючості, січеш?

Як не крути, а Женька мав рацію. Сам-бо він уроки за півгодини робив і вчився на одні п'ятірочки. А бути жертвою своєї посидючості навіть образливіше, ніж жертвою власної ліні. Це Льонько зрозумів відразу.

— Як же я уроки швидше зроблю, коли їх ген-ген скільки?

— Спокійно. Я все продумав. Із сьогоднішнього дня будемо робити з тебе людину нового типу. Ультрарапід, — заявив Женька.

— Що-що? — не зрозумів Льонько.

— Надшвидкісну, значить. Через місяць абсолютним відмінником будеш.

— Ти ба? — Льонько з недовірою подивився на журнальні аркуші.

— Точно. Сам побачиш. Будемо займатися за системою. Отут усе описано.

— А раптом у мене не вийде?

— Не хвилюйся, головне почати. Бери підручник і запам'ятай перше правило. — Женька вголос прочитав: — «Текст будь-якої складності читати лише один раз».

— Чому? — запитав Льонько.

— Для швидкості. Так що, навіть якщо тобі дуже захочеться урок ще раз прочитати, ну, розпирає прямо, кріпися і другий раз нізащо не читай, а то нічого не вийде.

Із цим правилом у Льонька було все гаразд. Скільки він себе пам'ятав, йому в житті ніколи не хотілося прочитати урок другий раз.

— От бачиш, а ти боявся. Я ж говорив, у тебе вийде. Ти здібний, — похвалив Льонька Женька.

Перший успіх окрилив Льонка, але із другим правилом виникли ускладнення. Виявилося, що читати треба всю сторінку відразу, згори донизу. Після Женьчиних пояснень Льонько вп'явся поглядом у середину рядка й повів очима вниз, але з цього нічого не вийшло.

— Як же я можу читати, якщо я ні початку, ні кінця рядка не бачу? — дивувався Льонько.

— А бічний зір тобі навіщо? — запитав Женька.

— Який ще бічний зір?

— Дуже простий. Сиди так і не обертайся. Говори, що я зараз роблю? —