Джек Лондон - Джеррі-Островик

Так Джеррі вперше зроду спіткався близько з вітрилом. Таких звірів він ще не знав, а тим паче не знав їхніх звичок; але в пам'яті його жив яскравий образ шуліки, що колись, як він був ще малесеньким щенятком, впав на нього з неба серед подвір'я. І тепер він припав до палуби, бо на нього, мов грім з ясного блакиту, падав крилатий шуліка, незмірно більший, ніж той, якого він бачив колись. Проте, й припадаючи до палуби, Джеррі не щулився з ляку. Ні, він тільки підбирався весь, напружувався, щоб відважно стрибнути назустріч грізному страховищу.

Та за мить грот перелетів над ним, знову грюкнувши блоком об погон, «Еренджі» лягла на другий галс, і Джеррі, стрибнувши, не встиг упіймати навіть тіні вітрила.

Ван-Горн усе те спостерігав. Він раніш не раз бачив, як молоді собаки лякалися просто до нестями, вперше спіткавшися з грізними вітрилами, що налітали на них згори, закриваючи собою все небо. Джеррі був перший, що стрибнув назустріч з вискаленими зубами, не зляканий, готовий стятися з невідомим велетнем.

У мимовільному захваті Ван-Горн підхопив щеня з палуби й притулив до грудей.

РОЗДІЛ III

На якийсь час Джеррі зовсім забув про Меріндж. Він добре пам'ятав, що в шуліки гострий дзьоб і пазури. Цього страховища, що лопотіло й грюкало, мов грім, треба було стерегтися. І Джеррі, припадаючи для стрибка й силкуючись удержатися на слизькій, нахиленій палубі, не спускав грота з очей і тихо гарчав щоразу, тільки-но вітрило рухнеться.

«Еранджі» пробиралась вузькою протокою між кораловими рифами, проти свіжого пасатного вітру. Доводилося часто міняти галси, і грот раз у раз перелітав над палубою від правого борту до лівого та назад, і шурхотів у повітрі, наче крила, і лопотів рифштертами, і грюкав блоком шкота об погон. Разів з півдесятка Джеррі стрибав на нього, роззявивши пащу й вищиряючи білі щенячі зубенята, що блискали на сонці, мов різьблені зі слонової кістки.

Та не дострибнувши ні разу, Джеррі дійшов певного висновку. До речі, треба відзначити, що це був справжній розумовий висновок, а не здогад. Він бачив, що ця потвора кілька разів уряд нападала на нього чи то загрожувала напасти, і щоразу однаково, але жодного разу нічого йому не заподіяла й навіть не торкнула його. А отже — Джеррі це вмент збагнув — вона зовсім не така небезпечна й грізна, як здавалася спершу. Звісно, краще її остерігатись, однак він уже залічив її до речей, тільки на вигляд страшних, а насправді не страшних нітрохи. Отак само він колись навчився не боятись ревіння вітру у верхівках пальм, коли лежав у затишку на веранді будинку, ані бурунів, що накочувались на берег, хлюпали, сичали й розсипалися біля його лап зовсім не страшними бризками та піною.

Багато разів за той день Джеррі сторожко, але вже й недбало, майже насмішкувато озирався на грот, коли той раптом перелітав над палубою, шарпаючи за шкот і грюкаючи блоком. Але вже не припадав до палуби, щоб стрибнути за ним. Першу свою науку на судні він засвоїв дуже швидко.

Освоївшися з гротом, Джеррі згадав знову про Меріндж. Але вже не було ні Мерінджа, ані Бідді, Теренса й Майкла на березі, ані містера Гегіна, Дербі й Боба, ані самого берега й острова з пальмами поблизу та далекими горами, що вічно здіймали до неба зелені шпилі. Скрізь, за правим бортом і за лівим, перед провою й за кормою, Джеррі, спершись передніми лапами на низенький шестидюймовий фальшборт, бачив тільки океан — хвилястий, неспокійний океан, що під потужним подмухом пасату мірно котив хвилі з білими гребінцями.

Якби Джеррі мав людський зріст і людські очі, а надто очі досвідченого моряка, він би розгледів на півночі вузеньку смужку острова Ізабел, а на півдні — смужку острова Флоріди, яка чимдалі виразнішала, бо «Еренджі» швидко пливла повним бейдевіндом проти південно-східного пасатного вітру. А якби він ще мав морського бінокля, що ним капітан Ван-Горн надточував свій зір, то помітив би на сході відлеглі шпилі Малейти, що здіймались над морським обрієм, ніби тьмяно-рожеві хмарки.

Але те все було далеко, а Джеррі дуже рано засвоїв залізний закон життя: близьке важливіше за далеке, тому приймай те, що є тут і тепер, а не тягнися за тим, що є, було чи буде десь і колись. Море є. А землі вже нема. «Еренджі» безперечно є, і юрмище на її палубі теж. І Джеррі почав знайомитися з тим, що є, — тобто вивчати нове оточення й пристосовуватися до нього.

Перше відкриття потішило Джеррі надзвичайно. То було дике щеня з ізабельських джунглів; його взяв із собою один з мерінджських хлопців, які вертались додому на Малейту. Віком щеня та Джеррі були однакові, але натурою зовсім різні. Дике щеня було як усі дикі собаки — потайне, підлесливе, завжди мало прищулені вуха й підібганого хвоста і завжди чекало нових штурханів; боязке й злопам'ятливе, воно злостиво вищиряло зуби, коли на нього замахувались, а як ударять — щулилося й скавучало зі страху та болю, але ввесь час було готове підступно куснути при безпечній нагоді.

Дике собача було рославіше за Джеррі, змужніліше й хитріше, зате Джеррі мав чисту кров, добру породу, виведену суворим добором, і відважне серце. Порода дикого собачати вивелась теж не менш суворим добором; але то був добір зовсім інакший. Його лісові предки вижили завдяки страхові. Вони ніколи самохіть не билися з дужчими за них. На відкритому місці вони нападали тільки на кволішу чи беззахисну здобич. Відвагу їм заступало плазування, скрадливість і уникання небезпеки. Природа добирала їхню породу наосліп, у жорстокому й підступному середовищі, де життя можна було купити найлегше ціною боягузливої хитрості та часом відчайдушної оборони в безвиході.

А породу Джеррі виведено для вірності й відваги. Його предків умисно й свідомо добирали люди, що колись у сиву давнину приручили дикого собаку й зробили з нього таку істоту, яку собі наперед уявили, про яку мріяли і яку хотіли мати. Вона не повинна була відбиватись у куті, як щур, бо не повинна була й ховатись по-щурячому в кут.

Відступ для неї мусив бути неможливий. Ті собаки, що відступали, були людям непотрібні. І не вони стали предками Джеррі. В предки йому вибирали найсміливіших, тих, що не щулились і не ховались, а кидалися просто на ворога, билися й гинули, але не подавалися назад. А що все