Юльчик - Я - проміжна станція, Юльчик
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Найтихіший час — це ніч.
Коли всі сплять, а ти лиш одна з своїми думками.
Вони перетворюються на слова, а слова — на листи.
Листи, які ніколи не надішлеш.
Я сідаю за стіл із блокнотом або просто відкриваю новий документ на ноутбуці.
І починаю писати, ніби ця сторінка — жива.
Ніби вона почує.
«Ти знову пішов. Знову залишив мене тут, серед тиші і порожнечі.»
Я питаю себе, чи ти колись думав про мене, коли був далеко.
Чи пам’ятаєш мій голос, мої сльози, мої спроби зрозуміти.
«Чому так важко прийняти, що тебе вже немає?
Чому твоя тінь досі сидить у моїх думках?»
Іноді відповідаю сама собі — гостро, без жалю:
«Ти залишив мене в темряві, але я знайду світло. Хочеш ти цього чи ні.»
Ці листи — моє місце сили.
Місце, де я не боюся бути собою, навіть якщо це означає бути зламаною.
І в цих словах я стаю міцнішою.
Кожен написаний рядок — як маленький крок до свободи.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я - проміжна станція, Юльчик», після закриття браузера.
