Юльчик - Між рядками , Юльчик
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ 5: Правда на порозі
Вечір був тихим. Навіть занадто. Увімкнутий плей лист на фоні лунав далеким відлунням. Вона сиділа з ноутбуком, обираючи слова для першої сторінки своєї книги. Все, що боліло — нарешті мало форму. І сенс.
Раптом пролунав дзвінок у домофон.
— «Хто це?» — голос трохи здригнувся.
— «Це… Марʼян. Можна з тобою поговорити?»
Вона скам’яніла. Не одразу знайшлася, що відповісти.
— «Ти серйозно? Навіщо?»
— «Будь ласка. Лише хвилина.»
Оленка, яка саме зайшла з кухні з двома тарілками бутербродів, одразу все зрозуміла по виразу обличчя подруги.
— «Це він?» — прошепотіла.
— «Ага…»
— «Ти впевнена, що хочеш це почути?»
— «Не знаю. Але, здається, мені потрібно це завершити остаточно.»
Двері відчинились. Марʼян стояв із порожніми руками, але важкими очима.
— «Я… не мав права приходити. Але я мусив сказати правду.»
— «Запізно. Але кажи.»
— «Мама й бабуся… вони поставили ультиматум. А я був слабкий. Не захистив тебе. Не захистив нас.»
— «Я знала. Просто хотіла почути це від тебе.»
— «Я не переставав думати про тебе. Я хочу повернути все назад.»
Вона на мить опустила очі. Її серце більше не билося в унісон з його.
— «Повернути? А як ти повернеш мої безсонні ночі? Мій пульс 155, коли ти мовчав і дивився на мене, як на чужу? Як повернеш порвані фото і листи й сміттєве відро моїх спогадів?»
— «Я жалкую…»
Оленка раптом з’явилась поруч, стала між ними.
— «Ти все сказав — тепер йди. Вона більше не твоя. І не смій сюди приходити. Забудь вже нарешті цю адресу.»
Марʼян стояв мовчки ще кілька секунд. Потім кивнув і пішов.
Двері зачинились. Усередині — тиша. Але вже не така гнітюча.
— «Дякую, Оленко…» — прошепотіла вона.
— «Тепер у тебе є ми. Я і твоя мама. І цього достатньо, щоб піднятися.»
Вона знову відкрила ноутбук. І цього разу — написала перший рядок.
Бо більше не боялась.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між рядками , Юльчик», після закриття браузера.
