суть, у відповідь цілком очікувано можна почути старий одеський анекдот, в якому один місцевий мудрець пояснює іншому, що все відносно: чотири волосини на голові в його дружини Сарочки — це замало, а ті ж чотири волосини в його тарілці супу — це забагато, тому все відносно. Утім для нас зараз неважливо, чи криється за знанням назви теорії відносності справжнє знання про цю теорію. На цьому прикладі ми бачимо, що теорія — це пояснення якогось явища чи сукупності явищ (як оті волосини на голові чи в супі або чим там займався Альберт). Етимологія слова «теорія» вказує на розгляд чогось: група високочолого народу тривалий час щось розглядала-розглядала, нарозглядалася і дійшла висновку, що, найімовірніше, А спричинює В, бо робить те-то, що має наслідком се-то, і саме тому в залишку одержуємо В. До того ж може статися так, що оця група розумах спростує такі самі розглядання іншої групи мудрагеликів, які до цього вважали, що В спричинює не А, а якесь С. Ще одна група мудрунів може вирішити, що довіряти не можна ані першій когорті теорієтворців, ані другій тусовці плодунів теорій, і взятися за перевірку їхніх А-В- і А-С-конструкцій. Виключно з тих міркувань, щоб ви не викинули книжку після прочитання цього абзацу з невдоволеним бурмотінням: «як усе заплутано», припустімо, що оця третя група все ж розсудить, хто каже правду, а хто помиляється. Але як вони це зроблять? Для цього їм доведеться заарештувати невідомі нам А, В, С, запхати їх у пробірки, пошматувати на препарати і розкласти на скельця під мікроскопами, або ще в якийсь спосіб улаштувати їм пристрасні допити зі струмом, ультразвуком, блекджеком і… якимсь випромінюванням. Тільки після цих екзекуцій, належним чином задокументованих, можна буде оголосити, що саме спричинює В і чия теорія витримала перевірку. Усі дії над А, В, С мають бути належним чином зафіксовані та пояснені, бо раптом ще якась група небайдужих громадян захоче так само порозважатися з А, В, С, щоб у своїх лабораторіях установити, чий саме шлях веде до правди? Скажу вам більше: ота третя група небайдужих може навіть не звернути уваги на твердження перевіряльників, якщо ті накарлякають про це допис у соцмережах, а от якщо це буде виступ на якійсь поважній міжнародній конференції, а ще краще публікація у рецензованому міжнародному журналі, де рецензентами були такі самі мудрі і прискіпливі люди, тоді є сенс послухати, хто ж там мав рацію в питаннях зв’язків між А, В і С. Воістину кажу вам: саме так функціонує машинерія науки, бережи її Боже. Так-от, з теоріями змови все не так. Гіпотетично можна уявити, що одна група змовознавців спростувала теорію іншого змовознавчого угрупування і довела, що світом правлять не масони, а рептилоїди, і навіть можна нафантазувати, що результати їхніх ґрунтовних штудій перед публікацією в поважному конспірологічному виданні (не можу стриматися, щоб не додати вузькопрофільний жартик: «який ще й індексується у Scopus, Web of Science і входить до фахових видань категорії А») перевіряла третя група змовознавців. На практиці конспірологи не конкурують між собою, а з дивовижною легкістю інкорпорують свої теорії. Приклад цього я спершу почув від приятеля, а потім від водія таксі: мовляв, масони, євреї та рептилоїди — то ті самі істоти, бо вони поєднані в ложі, а кров у справжніх представників цієї зловісної групи зеленого кольору. Його впевненість у цьому була така незламна, що він додав: «а ви перевірте: вколіть чи зробіть надріз комусь із них, самі побачите!». Ось такі емпірики-конспірологи можуть у вільний час задля власного задоволення таксувати і відкривати пасажирам очі на страшні таємниці.
Інколи для опису теорій, які пропонують конспірологи, використовують не просто термін «теорії змови», а говорять про конспірологічні теорії, щоб чіткіше відмежувати їх від теорій наукових або чемно вказати на те, що якесь припущення — суцільна маячня. У цьому терміні криється і практична цінність: акцент у назві зміщується від теорії як продукту творчої діяльності до конспірологів, які такою діяльністю займаються. Ще один корисний аспект цього словосполучення в тому, що воно парадоксальним чином знімає з вигадок конспірологів тягар поважного титулу «змова» чи принаймні дозволяє їх диференціювати: в одних випадках ідеться про надскладні схеми з планетою Нібіру, боротьбою позаземних рис і міграцій різних атлантид, а в інших про те, що, умовно, Леді Ю нишком із кимось вкрала газ, а Люся Я. вивела на чисту воду наколювачів апельсинів. І там змови, і там змови, однак як кажуть в одному мудрому, хоч і вкрай непристойному анекдоті: «але є нюанс».
Найпростіше визначення теорій змови таке: це хибне уявлення про змову, тобто теорія, про те, чого не існує. Словами персонажа з п’єси «Павлік Морозов» Леся Подерв’янського можна сказати, що науковці, які пристають на таке визначення, діють за логікою: «вони шукають те, чого нема, щоб довести, що його не iснує». Серед науковців, які дивляться на теорії змови саме під цим кутом, особливо перепрошую Касса Санстейна й Адріана Верм’юла, які у статті 2009 р. «Теорії змови: причини і ліки проти них» починають із того, що звужують предмет розгляду «до теорій змови, які є хибними, шкідливими та невиправданими (в епістемологічному сенсі), а також з обговорення різного розуміння природи таких теорій змови та різних версій видів помилок, зроблених тими, хто їх дотримується» 18. Таке визначення імпліцитно передбачає поділ теорій змови на різні види залежно не лише від їхньої шкідливості чи хибності, а й «виправданості». Ця стаття цікава тим, що її автори розглядають саме теорії, породжені недостатньою поінформованістю населення, приміром, про дії уряду. Тепер без жартів: відсутність інформації чи її приховування вочевидь може стимулювати занепокоєння та, відповідно, вигадування альтернативних причин до явищ, які бентежать населення, і в цьому зі Санстейном і Верм’юлом важко не погодитися. Помилковість таких теорій має іншу природу, ніж, приміром, віра у пласку чи порожню зсередини Землю, населену загадковими істотами, бо наукові дані для спростування таких уявлень вільно доступні.
Уже згадана Кетрін Олмстед у книжці під назвою «Справжні вороги. Теорії змови та американська демократія, від Першої світової війни до 11 вересня» пропонує стисле, цікаве і цитоване іншими змовознавцями (приміром, Робом Бразертоном) визначення
