Axolotl - Ідеальний рецепт, Axolotl

— Що далі?

— Тепер потрібно акуратно згорнути його в рулет, а потім зробити трикутнички для круасанів.

Лоран зітхнув і обережно взяв край тіста.

Потягнув…

І воно одразу ж розірвалося.

— Чорт.

Жозефіна розсміялася.

Лоран глянув на неї, потім знову на тісто, що виглядало так, ніби пережило війну.

— Це пастка.

— Це тісто.

— Воно мститься.

— Воно просто ніжне, — вона витерла сльози від сміху. — Ти надто грубо з ним поводишся!

Лоран насупився.

— Я ж робив усе правильно.

— Ага, до моменту, коли не порвав його навпіл, — вона поклала руку йому на плече. — Розслабся, тісто відчуває напругу.

Лоран скептично глянув на неї.

— Тісто?

— Ага. Це ж живий організм.

— Ти це серйозно?

— Абсолютно. Якщо ти нервуєшся, воно теж нервується.

Він тяжко видихнув і знову взявся за роботу.

Жозефіна спостерігала, як він акуратніше згинає тісто.

І коли вже здавалося, що все йде добре…

Рррріп!

Ще один розрив.

— Я ж казав, що це пастка, — пробурчав він.

Жозефіна мало не впала від сміху.

— Ще раз, — твердо сказала Жозефіна, ставлячи перед ним новий шматок тіста.

Лоран глянув на неї, ніби вона наказала йому знешкодити вибухівку голими руками.

— Це не для мене.

— Ні, це для наших клієнтів, які хочуть смачні круасани.

Він зітхнув і потер обличчя.

— У мене не вийде.

— Ти ж не здаєшся після першої невдачі? — вона схрестила руки.

— Зазвичай після першої невдачі я… — Він замовк, ніби згадавши щось зі свого колишнього життя.

— О, Лоране, — вона змахнула рукою, — не важливо, що ти робив раніше. Тепер твоя місія — приборкати це тісто!

Він глянув на неї, потім на тісто.

— Гаразд.

Вона гордо всміхнулася.

Лоран сів за стіл і глибоко вдихнув.

Розкачати тісто — легко.

Згорнути — не поспішаючи, акуратно…

Жозефіна мовчки спостерігала.

Він був зосереджений, мов на спецоперації. Його руки працювали точно, рухи були чіткими.

Тісто згорталося рівно… плавно…

Жозефіна навіть затримала подих.

Останній штрих…

Він відклав круасан і підняв голову.

— Готово.

Вона поглянула на нього, потім на круасан.

— Лоране…

— Що?

— Ти тільки що створив ідеальний круасан.

Він глянув на результат і похмуро кивнув.

— Якби я знав, що треба просто думати про це як про операцію, я б зробив це раніше.

Жозефіна розсміялася.

— Тоді наступна місія — зробити цілу партію!

Він тільки приречено зітхнув.

Лоран стояв перед духовкою, схрестивши руки, і не зводив очей із круасанів.

Жозефіна підперла підборіддя долонею, спостерігаючи за ним.

— Ти виглядаєш так, ніби слідкуєш за ворогом.

— Я чекаю, — коротко відповів він, не відводячи погляду.

— Це просто тісто.

— Це випробування.

Жозефіна хихикнула.

— Лоране, це випічка.

Він злегка примружився.

— Випічка — це війна.

Жозефіна покрутила головою, але продовжила спостерігати за ним.

Він стояв, напружений, ніби снайпер на місії, і дивився крізь скляні дверцята духовки, ніби там вирішувалася його доля.

— Вони не втечуть, знаєш?

— Треба бути готовим.

— До чого?

— Раптом згорять.

— Духовка пікатиме.

— А якщо не пікне?

Жозефіна розсміялася.

— Ти ж не вб’єш їх, якщо вони вийдуть неідеальними?

Лоран перевів погляд на неї.

— Подивимося.

Жозефіна знову розсміялася, а Лоран повернувся до духовки, готовий до будь-якого результату.

Духовка подала сигнал.

Лоран швидко, майже військовим рухом, відкрив дверцята і витягнув деко.

Жозефіна підскочила до нього, сповнена ентузіазму.

— Ну, показуй!

Лоран поставив деко на стіл.

Вони обоє подивилися на результат.

Жозефіна завмерла.

Лоран хмурився.

Круасани… ну, майже круасани.

Деякі розпливлися, деякі закрутилися в незрозумілі фігури, а один узагалі схожий на маленького восьминога.

— Хм… — Жозефіна нахилила голову. — Це… креативно!

Лоран насупився ще сильніше.

— Це катастрофа.

— Ой, ну не перебільшуй, — вона взяла одного «восьминога» і відкусила.

Зупинилася.

Пережувала.

Посміхнулася.

— Смак чудовий!

Лоран пильно подивився на неї.

— Ти просто намагаєшся мене заспокоїти.

— Ну… вигляд у них так собі, зате смак дійсно хороший!

Він подивився на свій «шедевр» ще раз.

— Я цього не терпітиму.

Жозефіна підняла брови.

— Що саме?

— Мої круасани не будуть схожі на мутантів.

Він рішуче закотив рукави.

— Наступна партія буде ідеальною.

Жозефіна всміхнулася.

— О, я люблю цей бойовий дух!

Вона взяла ще одного «восьминога» і відкусила лапку.

— Але ці я все одно продам як «авторські».

Лоран у відповідь тільки зітхнув.

Лоран сидів за столом, упершись ліктями в дерев’яну поверхню. Його руки все ще пахли борошном і маслом.

Жозефіна поставила перед ним чашку кави.

— Ти весь день на ногах, заслужив перерву.

Він мовчки взяв чашку, вдихнув аромат і зробив ковток.

Кава була гарячою, трохи гіркуватою, але з ідеальною молочною пінкою.

Він підняв погляд на неї.

— Навчилася контролювати пінник?

Вона засміялася.

— Ну, я не тікала після першої невдачі.

Лоран пирхнув і знову зробив ковток.

В пекарні було тепло. Пахло карамеллю, маслом і ваніллю. Запахи змішувалися, обволікали, заспокоювали.

— Дивно, — раптом сказав він.

Жозефіна підняла брови.

— Що саме?

Він подивився на неї, потім повільно озирнувся навколо.