Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 4

Ірина Данилівна Осецька почула звук автомобіля, що під’їхав і відразу вийшла на ґанок.

 

- Привіт, бабусю! - вигукнув Данилко з невеликим акцентом, забігаючи у двір. 

Хоча жінка просила онука називати її на ім’я, він все одно продовжував звати бабусею. Ну яка ж вона “бабуся” у сорок сім років.

- Любі мої! Як же чудово, що ви нарешті вдома, - жінка обійняла онука, що підбіг і на її очах виступили сльози.

- Мам, наш дім у Лондоні. Але я не могла не приїхати. Як ти? Як тато? - спитала схвильовано Агата.

- Ой, у Юрочки же серце останнім часом болить і тиск підвищений. Це все так неочікуванно сталося. Не знаю, що робити. Цей адвокат у нього якийсь нетямущий зовсім. Потрібно знайти іншого. Я розпитала у знайомих, мені порадили одну фірму. Але поговоримо про це завтра. Проходьте, розташовуйтесь, вам приготували гостьову кімнату, вона більша ніж твоя дитяча.

Мати відчинила двері та допомогла онуку завести його маленьку валізку.

 

Ірина Данілівна змінилась. Можливо, це негаразди так вплинули неї, але вона стала менш жорсткою і більш людяною.

 

- А Данилко зовсім на тебе не схожий, - промовила Ірина Данилівна, коли вони сіділи в альтанці після вечері, а хлопчик грався машинками на подвір’ї.

- Він схожий на свого батька, - відповіла Агата, стишивши голос майже до шепіту. Вона не хотіла, щоб син чув цю розмову. Данюша і так вже почав задавати питання, а Агата ще не була готова на них відповісти.

- Але це не Олег, - промовила стверждувально наче сама до себе мати. 

- Так. Не Олег. Мам, я не хочу зараз про це говорити. Ти казала, що тобі порадили адвокатську фірму...- змінила тему дівчина.

- Зараз принесу візитницю, - жінка зайшла до будинку і за пару хвилин повернулась з візитницею в шкіряній палітурці. - Та де ж вона? Фірма має назву “Любимов і партнери”, тут телефони є.

- Добре. Завтра зранку їм зателефоную, а потім поїду до батька, ти казала, що його нинішній адвокат домовився. Зможеш з Данилком посидіти?

- Так, звісно, я буду тільки рада. Дякую тобі, - після цих слів на обличчі матері з’явились сльози.

- Ну що ти, мамо? Це ж мій батько, - Агата обійняла мати за плечі і та розплакалась.

 

Вранці наступного дня Агата подзвонила в адвокатську фірму і домовилась про зустріч з Любимовим на наступний день. Потім приготувала сніданок для себе і сина, хоча Олена Микитівна, їх хатня робітниця і пропонувала все приготувати. Але за час життя у Лондоні, Агата вже звикла все робити самостійно.

- Матусю, а коли ми поїдемо до тата? - ошелешив питанням Данилко, заходячи в піжамі до їдальні.

- Дені, хіба я таке обіцяла? - розгубилась Агата, ледь не вдавившись кавою.

- Коли я в тебе спитав, де мій тато, ти сказала, що він залишився в місті, де бабуся і дідусь. Значить, він десь тут і тоді я зможу з ним зустрітися? - з діловим виглядом вліз на стілець малюк.

 

Агата була в повній розгубленності і абсолютно не готова до такої розмови. Як пояснити сину, що його батько і гадки не має про його існування.

 

- Малюче, у матусі поки що багато справ, треба допомогти дідусю. Їж свій сніданок, а я поїду. Слухай бабусю.

 

Даня нічого не відповів, але по погляду і закопиленій нижній губі було зрозуміло, що він засмучений. Агата поцілувала сина в маківку і побігла, адже отримала повідомлення про те, що приїхало таксі.

 

У СІЗО завдяки адвокату всі процедури Агата пройшла досить швидко і її провели в кімнату для побачень. Батько був дуже радий бачити дочку, хоч і казав, що не варто було їхати і вони б з матіррю самі розібралися.

 

- Тату, тебе обов’язково скоро відпустять. Це все Бондаренко чи не так?

- Ні, він би не став. Але звідки  взялись ці звинувачення і свідки уявлення не маю, - батько розвів руками.

- Чому ж тоді він тобі не допоміг? - здивувалась дівчина.

- Не хоче теж попасти під підозру, мабуть.

- Зрозуміло. Завтра я піду спілкуватись з новим адвокатом, його мамі хтось порадив. Доречі, Данило передавав тобі величезний привіт, - дівчина показала, який саме, і обоє посміхнулися. Потім вона показала батьку нові фото онука.

- Підріс козак.

- Так, шкода, що прийшлось перенести свякування дня народження. Але Данилко віднісся з розумінням.

- Зовсім дорослий. А що Олег? Спілкуєтесь?

- Іноді у місті перетинаємось. Його дружина нещодавно дівчинку народила.

- Ех, шкода, що росте хлопчина без батька. - Зітхнув Юрій Костянтинович.

- В нього є хрещений. Ось скоро з тобою побачиться.

- Хрещений? Ти цього Оскара вважаєш гарним прикладом для хлопчика? - обурився батько.

- Тату, Оскар - чудова людина. Так, йому подобаються чоловіки, але це не змінює того, що він мій найкращий друг.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍