Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Дівчина, перевіривши, чи все вона зібрала, застібнула валізу і подивилася на годинник. До відбуття космічного корабля залишалося вже менше двох годин. Рада ще планувала сходити попрощатися з Ніколет, але знову повертатися до гуртожитку їй не хотілося. Опустивши валізу на підлогу, Рада подивилася на подруг.

— Ви сходите зі мною в стайню? А потім я одразу в космопорт!

Подруги кивнули. Посміхнувшись, Рада востаннє подивилася на свою кімнату і, відчинивши двері, вийшла в коридор. У вітальні вже нікого не було. Тихо, щоб не наробити зайвого галасу, Рада, Рита та Віолетта спустилися сходами.

Надворі перед гуртожитком у цей час було багато студентів. Раді не хотілося ще раз показуватися їм на очі. Попросивши подруг почекати на вулиці, дівчина підійшла до сходів. Там були таємні двері. 

Озирнувшись, Рада переконалася, що її ніхто не помітив, і увійшла до маленької кімнатки під сходами, яку облаштувала сама. На підлозі під невеликим килимком була захована кришка люка.

— Сирена! — прошепотіла Рада пароль, і з'явилося залізне кільце. Вона потягла за нього і відчинила люк.

Ніхто з викладачів не знав про цей таємний хід, бо Рада зробила його разом із подругами, щоб потай від усіх залишати гуртожиток.

Ні, дівчині не було начхати на шкільні правила. Просто іноді їй хотілося, наприклад, прогулятися берегом океану, вночі, під зірками. А зірки тут були дуже яскраві. А Силена світила краще земного Місяця.

Однак так, ... Раді було начхати на шкільних викладачів.

Спустившись під землю, дівчина опинилась у довгому коридорі. Стіни тут були витесані ідеально рівно. Ще б пак — адже все робилося за допомогою магії.

— Ворлд-інклуб! — клацнула пальцями дівчина, і над її долонею з’явилася невеличка куля світла. 

Знаючи, що часу залишилося мало, Рада поспішила вибратися на поверхню. Вихід із тунелю знаходився за десять метрів від замку за деревами та кушами. Вставши на траву, Рада присіла, щоб знову завалити кришку люка мохом. Той, хто не знає пароль, нізащо не зможе пройти цим таємним ходом.

Як Рада і просила, Рита та Віолетта чекали її неподалік дороги до замку. Забравши свою валізу, дівчина пішла до стайні, яка знаходилася одразу біля замку.

Відчинивши двері, Рада посміхнулася — її улюблена кобила була тут. Поставивши валізу убік, дівчина підійшла до неї. Ніколет радісно заіржала, коли Рада погладила долонею по гриві.

— Ми з тобою не скоро побачимось. — ласкаво промовила вона, виводячи кобилицю зі стайні.

Поруч розкинувся невеликий іподром із безліччю перешкод. Верхову їзду в «Резенфорді» викладали лише на шостому та сьомому курсі, на відміну від мистецтва бою, яке розпочалося з п'ятого курсу і яке Рада тихо ненавиділа.

Це було через викладача, який вів цей обов'язковий предмет. Дівчина виходила з його уроків суцільно вкрита синцями та навіть із порізами. Ось за ким вона точно не сумуватиме! Нехай тепер містер Вестлей шукає собі новий об'єкт для тортур.

Перевіривши ремні, Рада вийшла на іподром і, спритно вставивши ногу в стремена, злетіла в сідло. На іподромі було кілька доглядачів — на випадок, якщо комусь буде потрібна допомога.

Смикнувши за віжки, дівчина поскакала галопом круговою доріжкою. Об'їхавши коло, Рада пустила Ніколет риссю і нахилилася вперед. Витерши тильною стороною долоні сльози, що несподівано наринули, дівчина прошепотіла:

— Колись я неодмінно сюди повернуся, і ми знову будемо разом! Ти — єдина, звичайно, не рахуючи Рити та Віоли, хто мене розуміє! Я буду сумувати за тобою…

Кобила ніби відчувала сум вершниці та йшла, опустивши голову. До відправлення корабля на Землю залишалося сорок хвилин.

Більше її нічого тут не тримало. Рада зареклася згадувати хлопця зі сну, через якого вона опинилася у такому становищі. Хоча, звичайно він був не винуватий. Бо його не існувало…