Катріна Страж - Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж

Глава 3. Чим далі в ліс…..

Сказати, що ми були здивовані раптовим проявом магічних сил у Марго, це ще слабо сказано. Шок! Оце вірне визначення. Хоча, шок приємний. А як зрадів принц! Він ледь з крісла не скочив, але через силу стримався, продовжуючи сидіти поряд з батьком. Треба бути тричі сліпим, аби не бачити, в кого закохався Ендрю, і, як на мене, подальше проведення цього забігу потенційних наречених було марним витрачанням часу інших дівчат і розбазарюванням державних коштів. Проте Рендал, з яким я мала розмову з цього приводу, навів декілька неспростовних на його думку доказів, чому шоу повинно тривати. По-перше, це – традиція, і ніхто не ризикне її порушити. А по-друге, що набагато важливіше, передчасне закінчення відбору загрожує як мінімум непорозумінням з сусідами, а як максимум – повним розірванням дипломатичних відносин. Якщо справа обернеться кепсько, так і до війни досидіти недовго.

Якими можуть бути магічні війни, дізнаватись я не бажала, тим більше, ставати активним учасником процесу. Якщо панянки бажають помірятись силою та упертістю – нехай, і завтра принцеси будуть проходити другий етап товариських змагань. Головне, щоб вони сьогодні не побились. А моя подруга, окрилена раптовою появою магії, вирішила триматись до останнього. Ну триста перший спартанець, чесне слово.

Зараз ми з Марго розійшлись по своїх кімнатах. Упевнена – Рита ще довго буде щасливо зітхати, а потім перенесеться до світу сновидінь, де буде разом з Ендрю кататись на рожевих поні.

На відміну від подруги, я не поринула в обійми сну, і рахування слоненят до десяти плавно перетекло в цитування того ж Петрика: «Бам-барам, барам-ба-ра-рам, бам-барам, барам-ба-ра-рам. Петрику, чого не спиш? А я не можу спати, у мене безсоння».

Безславно програвши війну і слоненятам, і безсонню, я відчинила вікно, дослухаючись до співу якогось нічного птаха, що сидів на гілці дерева, а потім вирішила влаштувати пізню прогулянку садом. Ну не заарештують же мене за подібне свавілля, правда? От і я так думаю. Подумки дозволивши собі нічну вилазку, я швидко вдягнулась та вислизнула з кімнати.

В саду було тихо. Ні, не так. В саду було безлюдно, але інше життя вирувало – неквапно шелестіло листя, дзюрчала вода у фонтані, десь співали нічні птахи та цвіркуни. Я присіла в одній з альтанок, милуючись нічним зоряним небом, тихим та мирним. Сад дихав спокоєм, тим, чого вдома останнім часом нам усім так не вистачає.

- Цікаво, - прошепотіла я, побачивши, як неподалік мене прослизнула тінь, - хто тут окрім мене замахався рахувати слоненят?

Я обережно визирнула з альтанки. Безсумнівно, це одна з потенційних наречених принца Ендрю. Куди це вона прямує або до кого? На деякій відстані за дівчиною я помітила ще одного опівнічника.

- Чим далі в ліс, тим цікавіше. Невже хтось нічне побачення організував? – поставила я питання сама собі. Так, інколи я розмовляю сама з собою. Не знаю, звідки взялась ця звичка, можливо – це шиза, а може спроба поговорити з приємною людиною. Але дійсно цікаво, для чого принцеса влаштувала нічний променад? А головне, на кого вона тут чекає? Моя внутрішня собака-підозрівака вже встала у стійку, а розум почав підкидувати різні варіанти: від бабія-принца до змови з метою усунення суперниць або повалення королівської династії.

- От же, дідько волохатий, куди вони поділись? – і дівчина, і той, хто слідував за нею, зникли в декількох метрах від мене. Я висунулась зі своєї засідки трохи більше, щоб краще розгледіти місцевість, і з подивом відчула, що засинаю.

*****

- Одне слоненя, два слоненяти, три, чотири, - проносилось в моїй голові, - вісім слоненят, дев’ять слоненят, десять! Петрику, прокидайся, тиха година скінчилася!

- Ніко, ну скільки можна спати! – пролунав стукіт у двері. Це точно Марго.

- А де слоненята? – спросоння запитала я. По відчуттях, голова була трохи набита ватою і дуже хотілося пити.

- Ніко! – Марго продовжила стукати у двері.

- Зараз відчиню, зачекай, від твого стукоту голова болить, - почувалась я щось не дуже, і стуканина у двері сприймалась моєю голівонькою, як довбання дятла Вуді.

Стукіт припинився, і моя черепушка вдячно перестала боліти.

- Мені такий сон чудний наснився, - звернулась я до Марго.

- Ти дійсно довго спала, навіть пропустила вранішнє чаювання з Ендрю, - промовила Рита.

- Ой, - я відмахнулась, - мені воно до чого? Я ж на принца не претендую. Хай вас зранку мучить етикетом, раз підписались на це випробування. А я зараз половину королівства віддала би за філіжанку кави.

- Заспокойся, ти не одна проігнорувала вранішнє чаювання, - сказала подруга, і в моїй голові щось підозріло клацнуло.

- Як так? – чомусь я внутрішньо напружилась, бо якимось чином розуміла, що зараз озвучить подруга.

- Одна з претенденток, Марія, пам’ятаєш її, вона була в червоній сукні, - почала говорити Марго, на що я невизначено махнула рукою, що не пам’ятаю, - вона також не прийшла. Ендрю повідомив, що вона застудилась, тому не прийматиме участь у другому етапі відбору.

- Чим далі в ліс, тим цікавіше, - пробурмотіла я, роздумуючи над своїм сном. Можливо, не такий вже то і сон був? Гаразд, не будемо робити поспішних висновків. Навіть, якщо мені не наснилось, навіть, якщо принцеса дійсно гуляла вночі, хіба не могла вона застудитись?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍