Анна Джейн - Кров і попіл, Анна Джейн

Частина четверта : Жінка в червоному

Нічне місто дихало спокійно, але на поверхні вирував невидимий шторм. Можливо, саме так Лео Мартеллі відчував цей світ — міцна оболонка, під якою ховаються бруд, зрада і небезпека. У цих тінях і з’явилася вона. Софія Ломбардо. Жінка, яка могла зруйнувати все, що він будував, або стати тим, хто допоможе йому вистояти.

Її статті в газетах, її розслідування — кожне її слово було як удар ножем у серце для тих, хто вважав себе неприступним. Вона не боялася говорити правду, навіть якщо вона була смертельно небезпечною. І саме через це Лео відчував до неї одночасно і повагу, і небезпеку. Тому, коли вони зустрілися, він знав — ця зустріч не буде простою.

На прес-конференції її погляд одразу привернув його увагу. Вона не просто ставила запитання. Вона шукала слабкість у кожному слові, в кожній реакції. Коли вона подивилася на нього, Лео відчув, що вона бачить його наскрізь. І те, що було б недосяжним для більшості, її не лякало.

Після того як прес-конференція завершилася, вона підійшла до нього з тим самим спокійним, проте надзвичайно напруженим поглядом.

— У вас, напевно, багато секретів, — сказала вона, тримаючи в руках мікрофон, який щойно відклала. — Чи не боїтеся ви, що один з них може вас знищити?

Лео засміявся, хоч усередині щось здригнулося. Софія була такою ж розумною, як і небезпечна. Вона знала, як маніпулювати людьми, як отримувати від них те, чого вони не хочуть дати.

— У мене є багато секретів, пані Ломбардо, але в цьому місті їх більше у кожного, ніж у мене, — відповів він, намагаючись не видавати хвилювання. — А що до знищення... Я не думаю, що ви здатні зробити це.

Вона посміхнулася, і ця посмішка була як виклик.

— О, Лео, — сказала вона, — я лише питаю про те, чи готові ви йти на ризик, щоб залишити все, як є. Ви ж знаєте, як це працює в нашому місті. Одного дня, ви можете бути на вершині, а вже наступного — мертвим.

Через кілька днів Софія знову з’явилася в житті Лео, але цього разу з новою пропозицією. Вона запросила його на зустріч в одному з найкращих ресторанів міста. У розкішній атмосфері між скляними стінами та м’яким освітленням, вони провели кілька годин у розмові, яка плавно перетікала від простих запитань до серйозних тем.

— Лео, я вже давно за вами спостерігаю, — сказала вона, не дивлячись на нього. — Ваша родина може бути потужною, але не все залежить від вас. Є ті, хто готовий зруйнувати навіть вас, щоб захопити владу. І ви це добре знаєте.

Лео поклав виделку, поклавши на неї погляд. Він міг відчути, як її слова починають проникати в його свідомість. Він зрозумів, що вона грає в дуже складну гру, в якій він поки що не розуміє всіх правил.

— Ти хочеш сказати, що я повинен просто здатися і дозволити всім знищити мою сім’ю? — відповів він холодно.

Софія подивилася на нього, і на її обличчі заграла ледь помітна усмішка.

— Я не сказала цього, Лео. Я просто кажу, що є спосіб перемогти. Але щоб це зробити, потрібно визнати, що навіть ваші найближчі друзі можуть виявитися вашими ворогами.

Він не міг залишити без уваги її слова. Вони все більше нагадували правду, і це його лякало.

Після їхньої розмови Лео не міг позбутися відчуття, що він втягнувся в якусь складну гру, де йому ще належить виявити всі карти. І тут він зрозумів: Софія була не просто журналісткою, а гравцем на політичній арені, з яким він ще не навчався грати. Її інтелект і маніпулятивні навички були небезпечнішими, ніж будь-які вогнепальні засоби.

Незабаром Софія повідомила йому про корупцію, яку вона знайшла серед правоохоронців, які перебували під контролем Мартеллі. Виявилося, що дехто з його старих знайомих міг мати зв’язки з Россі, можливо, навіть зрадивши його. Вона підтвердила свої підозри про те, що когось із найближчого кола Лео могли підкупити або маніпулювати ним за допомогою чорного піару.

Лео не був певен, чи варто довіряти Софії. З одного боку, її слова здавалися правдою, з іншого — вона була частиною того ж самого світу, який він намагався контролювати.

— Ти можеш не казати мені правду, Софіє, — відповів Лео, — але я все одно розберуся.

Як тільки Лео зрозумів, що Софія не тільки прагне до правди, але й намагається маніпулювати ним, він почав розглядати її як більш небезпечного супротивника, ніж здавалося на початку. Вона була не просто журналісткою, вона могла бути агентом, який намагався використовувати його для власних цілей.

Тим не менше, Лео розумів: його ситуація була безнадійною, і навіть найменший крок міг призвести до падіння. Якщо Софія справді мала таку силу, то можливо, вона була його останнім шансом. Але що вона буде просити натомість?

На порозі змін, Лео вже не міг бути впевнений у своїх друзях. У цьому світі зрадники ховалися у тіні, і навіть люди, яких він вважав найближчими, могли принести йому смерть.

Час йшов, а розслідування Софії ставало все глибшим. Її контакти з людьми в поліції та серед чиновників дозволяли їй все більше проникати в коло, в якому Лео ще не мав повного контролю. І це ставало все небезпечнішим. І ось, коли вона натрапила на конкретну інформацію про підозрілий рух у колі Мартеллі, вона змусила Лео поставити під сумнів кожного.

Хтось із його найближчих людей міг бути зрадником. Чи був це Марко? Чи може хтось інший?

Лео вирішив, що час дізнатися правду. Він не може дозволити собі бути слабким, адже помилка може коштувати йому життя. І якщо Софія була частиною цієї гри, він зробить все, щоб використовувати її проти її ж планів.

З кожним днем Лео все більше переконувався: він потрапив у лабіринт, де кожен крок може стати смертельною помилкою. Софія не була лише журналісткою. Вона була гравцем у цій небезпечній грі, де правила змінюються швидше, ніж він встигає їх зрозуміти. І тепер він повинен був вирішити: чи він буде вірити їй, чи розірве всі зв'язки, перш ніж вона його зрадить.

Вночі, сидячи за столом в своєму кабінеті, Лео перечитував нотатки, які Софія передала йому вранці. Вони виглядали невинно на перший погляд, але Лео відчував, що за кожним рядком криється не лише правда, а й пастка. Після кількох годин роздумів він вирішив діяти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍