Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

й тиша поступово переходять у сріблясту млу й дивні мелодії: то на вітрі звучить арфа Мемнона; сходить місяць. Повний місяць спливає над пустелею. Очам рельєфно відкривається широкий обрій, переламаний якоюсь величезною масою, що в литому місячному сяйві швидко переходить в окреслення сфінкса, що стоїть на пісках. Освітлення все зростає, доки не стає видно підняті очі сфінксові, що дивляться просто і вгору в нескінченному, безстрашному вартуванні. Між його величезними лапами видно купу червоного маку, на якому лежить молода дівчина; її шовкова безрукавка піднімається тихо і рівномірно від віддиху дівчинки, що спокійно спить, а її заплетене волосся блищить у місячному сяйві, мов крило пташине. Раптом лунає здалеку невиразний страшний звук (це могло б бути ревом Мінотавра, стишеним великою відстанню), і музика Мемнона припиняється. Тиша. Потім декілька слабих, високо дзвінких трубних звуків. Потім знову тиша. Потім крадькома йде з півдня чоловік, захоплений таємничою ніччю; здивований, зупиняється й захоплено розглядає з лівого боку сфінкса, груди якого разом з дівчиною сховані від чоловіка виступом масивного сфінксового плеча.

Чоловік. Привіт тобі, сфінксе. Привіт од Юлія Цезаря! Я мандрував по багатьох землях, шукаючи ті загублені країни, з яких мене вигнало моє народження в цей світ. Я шукав товариства істот, подібних до мене. Я знайшов череди й пастівники, людей і міста, але другого Цезаря я не знайшов. Я не знайшов рідного мені повітря, ні рідного чоловіка; нікого, хто міг би творити мої денні справи і думати мої нічні думи. Там, у тому маленькому світі, сфінксе, моє місце таке високе, як і твоє в цій великій пустелі; тільки я мандрую, а ти сидиш нерухомо; я перемагаю, а ти терпиш; я працюю й дивуюсь, а ти спостерігаєш і ждеш. Я дивлюся вгору — і засліплююся, дивлюся вниз — і хмурюся, дивлюся навколо — і бентежусь, а твої очі, ніколи не одвертаючись, завжди дивляться туди, ген туди, поза межі світу до загубленого краю... до рідного дому, що його ми згубили, заблукавши. Сфінксе, ти і я,— ми обидва чужі людському родові, але ми не чужі один одному; хіба це місце й ти сам не існували в моїй свідомості з моменту мого народження? Рим — сон божевільного, а це моя дійсність. Оці твої зоряні світочі я бачив здалеку в Ґаллії, Британії, в Іспанії, в Тессалії, коли вони відкривали великі таємниці якомусь вічному вартовому, пост якого я ніколи не міг знайти. І ось, нарешті, тут їх вартовий постійної й безсмертної частини мого життя, мовчазний, повний дум, один у срібній пустелі. Сфінксе, сфінксе, я вночі виходив на верхів’я гір, щоб слухати вдалині скрадливе шелестіння вітру, який гонить свої піски в пустотливій грі — наші невидимі діти, о, сфінксе, що сміються тихим шепотом. Мій шлях сюди був шляхом долі, бо я той, чийого генія ти символ: почасти — звір, почасти — жінка, почасти — бог,— людського ж у мені нема нічого. Ну, розгадав я твою загадку, сфінксе?

Дівчина (що прокинулась і обережно визирає зі свого гніздечка, щоб подивитись, хто говорить). Дідусю!

Цезар (дуже здригається й хапається за свій меч). Безсмертні боги!

Дівчина. Дідусю, не тікай!

Цезар (здивований). «Дідусю, не тікай!!!» Оце так до Юлія Цезаря!

Дівчина (уперто). Дідусю!..

Цезар. Сфінксе, ти зловживаєш своїми віками. Я молодший за тебе, хоч, поки що, твій голос — тільки голос дівчини.

Дівчина. Вилізай сюди, швидше, а то римляни прийдуть і з’їдять тебе.

Цезар (пробігає вперед, обминаючи плече сфінксове і бачить її). В нього на грудях дитина! Божественне дитя!

Дівчина. Іди сюди, швидше нагору. Ти повинен зійти збоку і проповзти навколо нього.

Цезар (здивований). Хто ти?

Дівчина. Клеопатра, цариця Єгипту.

Цезар (до себе). Ти хочеш сказати — цариця[1] циганська.

Клеопатра. Ти не повинен бути неввічливим зі мною, а то сфінкс віддасть тебе на поживу римлянам. Іди сюди. Тут цілком затишно.

Цезар (до себе). Який сон! Який прекрасний сон! Тільки б мені не прокинутися — і я завоюю десять континентів, щоб цим заплатити за можливість бачити цей сон до кінця. (Він вилазить на сфінкса й незабаром з’являється на його постаменті перед дівчиною, обійшовши плече сфінксове).

Клеопатра. Будь обережніший. Так. Тепер сідай: ти можеш розташуватися на його другій лапі. (Вона вигідно сідає на лівій лапі). Він дуже могутній і захистить нас. Але (здригається й говорить тоном жалісної самоти) він не звертає на мене ні найменшої уваги і не хоче розважати. Я рада, що ти прийшов: я відчувала себе дуже самотньою. Чи не трапилось тобі бачити де-небудь білу кішку?

Цезар (помалу сідає на праву лапу сфінксову й запитує, дуже здивований). Ти загубила білу кішку?

Клеопатра. Так, священну білу кішку; чи це не жах? Я принесла її сюди, щоб віддати в жертву сфінксові; але коли ми відійшли трохи від міста, чорна кішка покликала її, тоді вона вискочила у мене з рук і побігла за нею. Як ти гадаєш, чи оця чорна кішка не була моєю прапрапрабабусею?

Цезар (упершись у неї очима). Твоєю прапрапрабабусею! Чому ні? Ніщо не здивувало б мене в цю надзвичайну ніч.

Клеопатра. Я гадаю, це була вона. Прапрабабуся моєї прабабусі була чорним кошеням священної білої кішки і Ніл взяв собі її за сьому дружину. Ось чому моє волосся таке хвилясте. І я завжди вимагаю, щоб мені дозволяли чинити так, як я хочу, однаково, чи то воля богів, чи ні; це тому, що в моїй крові тече вода Нілу.

Цезар. Що ти тут робиш такої пізньої години нічної? Ти тут живеш?

Клеопатра. Звичайно, ні. Я цариця і житиму в палаці в Александрії, коли вб’ю мого брата, який мене звідтіля вигнав. Коли я виросту — я робитиму все, що мені заманеться. Буде в мене змога труїти рабів і дивитися, як вони корчаться, я погрожуватиму Фтататіті, що звелю її кинути в огняну піч.

Цезар. Гм! чому ти не дома і не в ліжку?

Клеопатра. Тому, що йдуть римляни, щоб усіх нас поїсти. Ти теж не дома і не в ліжку.

Цезар (переконливо). Ніі Я в ліжку! Я живу в наметі; і тепер я в цім наметі міцно сплю й бачу сон. Невже ти припускаєш, що я вірю, ніби бачу тебе справді, ти, неможлива маленька чарівнице снів?

Клеопатра (регоче і довірливо нахиляється до нього). Ти — смішний дідусик. Ти мені подобаєшся.

Цезар. А, це псує сон. Чому тобі не сниться, що я молодий?

Клеопатра.