Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

На його колінах сиділа дівчина з самою невибагливою ​​зовнішністю, як мені тоді здалося. Все обличчя було заштукатурене настільки, на скільки це можливо. Губи стирчали вперед від явного передозу ботоксу. На приклеєних віях й справді можна було злетіти, як співалося в одній пісні. А плаття на ній було такої довжини, що по довжині підійшло б швидше дівчинці з садочку, ніяк не для дорослої дівчини.

Так само, як і я на них, вони дивилися на мене мовчки.

- Кицику, хто це така? - запитала вона, невдоволено кліпаючи очима, від чого вії майже торкалися скул.

- Це, - Олексій не знайшов, що сказати.

Він поставив свою синтетичну пасію на підлогу та підійшов до дверей, червоніючи з кожним кроком.

Його нова дівчина була незадоволена вторгненням в їх особисте життя. Тому тієї ж миті дістала телефон та стала активно набирати повідомлення в соцмережах.

А Олексій повторив дії своєї матері. Вийшов до мене в коридор та зачинив за собою двері.

- Навіщо ти сюди прийшла? - звернувся він до мене пошепки.

- Вже ні для чого, - я поставила в сторону відерце з морозивом.

- Пробач, я, просто, думав, що ми тоді все вирішили.

- Взагалі-то, нічого ми не вирішували. Я, просто, поїхала на тиждень, а ти вже знайшов з ким розважитися. Як ти так?

- Ти вибрала інше життя. Відмовилася їхати в деканат та просити перевірки своїх знань. Ось так.

- Ти розумієш, що поки мені не виповниться вісімнадцять, я не можу йти проти бажання батьків? Відучилася б півроку та повернулася. Але, дивлюся, тобі тижня вистачило, щоб забути про все та знайти собі пасію. Де ти знайшов таке чудо? І, невже, вона краще за мене?

Так, я була в люті. У цьому стані хотілося схопити цю фарбовану Барбі за її довгий чорний хвіст та витягти на подвір'я. Хоч, по суті, вона й не була винна. Це він змінив мені. За що і отримав дзвінкого ляпаса.

Олексій явно не очікував, що я захочу вдарити його. Він дивився на мене зі змішаними почуттями подиву й образи, потираючи почервонілу щоку.

- Я розумію, що ти забула розповісти мені про свої здібності. І, взагалі, які вони в тебе? Може, ти мене приворожила? Може, я знаходився весь цей час під твоїми чарами. І, лише, коли ти поїхала, вони ослабли?

Від таких заяв кров в жилах закипіла. Це ж треба було придумати! Звинуватити мене в ворожінні. Я від злості штовхнула комод, що поруч стояв, та який прийняв на себе удар замість Олексія.

- Не осуджуй мене, щоб придумати собі виправдання. Я любила тебе всім серцем і, здавалося, що ти відповідав взаємністю. А, виявляється, ти нічим не кращий за інших. Хоч би трохи відпочив перед новими відносинами.

- З Міланою ми познайомилися в останній день іспитів, - Олексій опустив погляд в підлогу та м'яв пальцями край своєї футболки. - Вона на тому ж факультеті. Ти не помітила її, тому що той день провела за телефоном з татком. А потім і зовсім, не дочекавшись оголошення результатів, поїхала додому.

- А що мені було чекати по-твоєму? - фиркнула я. - Мені поставили незадовільну оцінку. Далі іспити здавати було марно. Я й так, заради тебе, дочекалася останнього іспиту, щоб підтримати тебе. А, виявилося, ти цього не потребував!

Наша б суперечка продовжилася далі. Але на крики вийшла в коридор та сама Мілана та знову здивовано закліпала. Хоча, може, кліпала вона тому, що повіки її не могли витримати такі пишні та довгі вії?

- Кицику, чому ти лаєшся? - обурилася вона. - Цим ти псуєш свої чакри. Тобі терміново потрібен чай для підтримки гармонії. Я зараз тобі його заварю.

Вона пройшла повз, немов не помічаючи мене. Дуже хотілося підставити їй підніжку, але я втрималася.

- Кицик? - я нервово усміхнулася. - Тобі личить. А які ще в тебе тепер прізвиська? Як думаєш, вона тебе так по величезній любові кличе, або щоб з іншим не сплутати? Думаю, в неї багато Кициків було.

- Це не твоя справа, - невдоволено відповів Олексій. - Між нами все скінчено. Я ніколи не зможу змиритися, що ти відьма.

- Чи не це причина, - похитала я головою. - Ти, просто виявився з тих, хто не здатний чекати та бути вірним своїм почуттям. Хоча, напевно, в тебе їх і не було.

Олексій так нічого і не відповів. Може, тому що не знайшов потрібних слів. А, скоріше, тому що я на його голову одягла повне відро морозива, яке потекло по всьому його тілу.

     - Насолоджуйся, Кицику! - з цими словами я вибігла з його квартири.

!!! Привіт, шановний читач! Сподіваюся, якщо ти дочитав до цього моменту, тобі сподобався роман. Якщо це так, постав, будь ласка, зірочку. Та підпишись на мою сторінку, щоб не пропускати інші новинки. Дякую, приємного читання !!!