Олександр Юрійович Есаулов - Game over, Олександр Юрійович Есаулов

class="p1">- Наче щось знайоме… Наташа… Ната… Тата… Хтось мене називав Татою, тільки хто?

Відчинилися двері й до кімнати зайшов Кадим. Поставивши на підставку біля свого ліжка автомат, він підійшов до стола.

- їсти хочеться, сил немає! Подати мені смаженого слона, на менше я не згоден! Ну, як сьогодні? Накидали гравцям за воркоташки?

- Я сьогодні був на четвертому рівні, - відповів йому Рикпет. — Вибач, Шано, не сказав відразу. Забув якось, — і він багатозначно кивнув на розсипану сіль.

- Невже? — Кадим і Шаната присунулися до Рикпета з зацікавленими обличчями. — Ну, і що там?

- Третій рівень проти четвертого не тягне, точно вам кажу. Кімнат куди більше, місця такі хитрі є, тільки тримайся! Ледь позіхнеш — і пропав! Драконище такий волохатий, гравця в секунду, як шашлик, присмажив, слово честі, не брешу! Драконище цей, кудломордий і кудлоногий, із динозаврів в один момент курку-гриль зробив. Може, ще які приколи є, але більше я нічого не встиг узнати.

- Не зрозумів… Динозаврів присмажив? А їх чому? — здивовано запитав Кадим.

- Це ти в мене запитуєш? Звідки мені знати? Спалив, і все тут! — і Рикпет дописав на солі: «Після цього програма зависла, і я згадав, хто я».

До кімнати зайшли Васла й Оріг.

- Агов, хлопці! Ідіть сюди! Рикпет сьогодні був на четвертому рівні.

- Та ну? — здивувався Оріг. — Хто ж із гравців туди дістався?

- Я не знаю, хто дістався, але є новини. Там живуть динозаври й незрозумілий волохатий дракон, який із динозаврів шашлики робить.

І Рикпет ще раз розповів усю історію з зависанням програми, про те, що він згадав своє справжнє ім’я і як потрапив до Заекрання.

- Нехай кожен обміркує цю новину, — запропонувала Шаната, багатозначно показавши рукою на розсипану сіль, але вголос продовжила: — Четвертий рівень — це для нас нове випробування. Якщо це трапилося раз, то трапиться і вдруге. Ми маємо бути готові до цього й знати, — Шаната знову махнула в бік розсипаної солі, - що нам робити.

Усі сіли вечеряти. Звичайно, коли щастило зібратися разом, вони були гомінливі й веселі, але сьогодні веселощі якось не виходили. Кожен обмірковував розповідь Рикпета. Першим подав голос Кадим:

- Треба згадати, як ми починали служити Гіреї. А для цього треба повторити досвід Рикпета — зупинити стрічку. Ну, і дізнатися, як це виходить.

Усі зрозуміли, що Кадим пропонує підвісній програму щоб згадати, хто ж вони.

- Я думав про це, - сказав Рикпет, — стрічка могла зупинитися, якщо глюки перебили глюків, тобто дракон — динозаврів. Це точно програмою не передбачено. Але могло трапитися й по-іншому: заекранник напав на заекранника.

- А хіба там був інший заекранник? — запитала Шана.

- А дракон? — спокійно відповів Рикпет. — Двері зачинилися, і я не бачив, зник він чи ні, коли стрічка зупинилася. Раз Гірея нас перетворила на воїнів, то що їй варто кого-небудь перетворити на дракона?

- Загалом так, — підбила підсумок Шаната, — нехай кожен спробує зупинити стрічку у своїй грі.

- Рикпет, Шаната, до бою!

- Ого! Відразу двох!

- Напевно, знову міцний горішок! Ну, що ж, Шано, гайда, покажемо йому, де раки зимують!

РОЗДІЛ 7

Знову на четвертому рівні

Вони вилетіли з труби відеокарти просто в центрі величезного залу, того самого, з якого починав попередню гру Рикпет.

- Шано, за мною! — крикнув він напарниці й щодуху побіг до обстріляного дверного отвору. Шана мчала за ним. Бічним зором десь на кручених сходах Рикпет побачив спалах пострілу. Із усіх сил він штовхнув Шану й відразу відчув різкий і сильний удар у плече. Його збило з ніг, і він влетів у дверний отвір уже за інерцією. Услід за ним у рятівну темряву вбігла Шана. Рикпет застогнав.

- От же гад, га? От же гад! Ти як, Рику? Потерпиш трошки?

- Потерплю…

- Зараз я його зроблю… Потерпи, га…

Шана зняла шкіряні кришечки з трубки оптичного прицілу.

- А це ще навіщо? — кривлячись від болю, запитав Рикпет. — Яка користь, якщо автомат не пристріляний?

- Пристріляний. Я позавчора пристріляла. Цей коридор куди веде?

- Не знаю… М-м-м…

Шана побігла, а потім Рикпет знепритомнів. Отямився він від болю. Шана стояла поруч з ним навколішки, намагаючись зняти обладунки з пораненого плеча.

- Терпи, Рику, ще трохи…

- Ти йому зробила геймовер?

- Ні, але на одне життя вкоротила. З першого пострілу! Спасибі тобі, Рику! Якби не ти…

- Годі тобі! Треба робити геймовер. Ідемо!

Після перев’язки плече боліло менше. Рикпет, пам’ятаючи, куди йшов минулого разу, повів Шанату на нижній поверх. Ось і знайомий зал. Рикпет зупинився перед дверима, за якими в минулій грі ховався дракон.

- Ось тут, — прошепотів він, — якщо він не мандрівний, то значить і зараз тут.

- Що ти пропонуєш?

- Якщо гравець той самий, то він цю кімнату вже знає. А ось наступну, яка на поверх нижче, — ні. Туди його треба заманювати…

- Це там, де динозаври?

- Ага. Але ці двері однаково треба відкрити, інакше дракон тут і залишиться. Ти відійди, га?

- Куди ти, поранений?! Ти ж і сіпнутися не встигнеш, як він тебе підсмажить!

Шаната силоміць запхала Рикпета в порожню кімнату й підішла до дверей, котрі треба було відчинити, аби спрацювала пастка з кошлатим драконом. Вона присіла навколішки, прикладом автомата натисла на ручку, різко пхнула двері та одночасно з цим упала вздовж стінки на підлогу, закривши голову руками.

Шах-х-х — шугнуло полум’я, і двері неквапом зачинилися.

- Все, зараз донизу!

Рикпет і Шаната безшумно бігли сходами.

- Зупинимо стрічку!

- Тобто? Ага… — до Рикпета дійшло, що Шаната хоче підвісити програму. — Але як?

Шаната подивилася по боках, знайшла й підтягла ближче до дверей якусь картонну коробку. Обережно подивилася в щілинку, де знаходиться кімната з драконом, ще раз