Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     Це має мене підбадьорити, але щось ніяк не виходило. Я б із задоволенням кому завгодно віддав честь представляти Землю тут, до того ж не тільки безоплатно, а й приплатив би всім, що в мене було.

     Але це все мої мрії. Зараз варто було відібрати чотирьох-п'яти рабів, які працюватимуть з нашими ділянками. Ми на перший тиждень після прибуття нової партії, могли виконувати половинні норми, але натомість зобов'язані були навчити новачків роботи з раксанітовою рудою. 

     Більшість рабів вважали тиждень роботи з новачками своєрідним відпочинком. Адже в цей час старожилам не було потреби надриватися заради виконання своєї норми. Пів дня працюєш - пів дня відпочиваєш. Тому на новачків велося навіть спеціальне полювання, що більше новачків у тебе на навчанні, то менше тобі потрібно працювати.

    Нам із Рогом були потрібні тупуваті, але фізично сильні люди. Тупуватими вони мають бути, щоб не сунули свої носи в наші справи. А хлюпиків краще не брати, якщо новачки не зможуть впорається зі своєю нормою до кінця адаптації, ми повинні будемо видавати подвійну норму.

     Причому не їхню і нашу, а саме подвійну свою, це було таке покарання за невміння навчити працювати новачків. Тож усі намагалися вибрати найсильніших людей. Якщо через кілька тижнів початкова сила вже не буде особливо впливати на результат роботи через вплив раксаніту, то на перших порах сила була важливим параметром.

    Так правила тут дуже непрості. Це вже буде втретє як ми беремо новачків, попередні два набори померли від мутацій буквально за два місяці. Причому, що цікаве, найбільше протримався один дідок, якого здавалося соплею можна перебити.

     Ми навіть думали, що він мав необхідну мутацію, але він все таки помер наприкінці другого місяця роботи. Щоправда, зовні на ньому ми не змогли виявити ознак мутації. Цілком можливо, що він помер просто від старості.

    —  Як думаєш, пощастить нам сьогодні? - запитав у мене скривившись Ріг. Він останнім часом став краще чути і відчувати запахи, тому більшу частину часу він кривився від відчуттів, що турбували його.  Мабуть, його мутація пішла іншим шляхом, не таким, як у мене або інших старожилів.

    —  Думаю, так,- відповів я, а потім запитав,- Що ще чутливішим став?

    —  Та щодня починаю відчувати запахи й чути звуки сильніше,- відповів він скривившись від мого голосу, і це при тому, що я говорив практично пошепки.- Твої беруші дещо допомагають, та й затички в ніс, але я зараз чую, як б'ється моє серце й віддає по всій голові.-це він сказав про мою спробу йому допомогти.

    —  Що з контролем? --Наші набуті здібності контролюються, ось я, приміром, можу вже не тільки розм'якшувати, а й навпаки зміцнювати матерію. Тож Рог кожну вільну хвилинку намагався взяти під контроль свої новонабуті почуття.

    —  Уже краще,- усміхнувся друг,- Можу на кілька хвилин заглушити нюх або слух. Але тільки, щось одне.- відповів мені він.

     —  Так ось і наше поповнення,- вимовив я, дивлячись на людей, які виходили з кліті ліфта. Сьогодні прибуло на наш рівень людей двісті п'ятдесят, це було трохи більше норми. Зазвичай на кожен рівень припадало людей по двісті.

    Нічого хорошого таке збільшення кількості рабів не передбачувало. З особистого досвіду я вже знав, що велика партія рабів означала, що нагорі вимагали більшої кількості руди.

     А отже, нам також могли підняти норму, попри те, що більшість і так насилу справляється з десятьма кубами раксаніту. Не у всіх, хто вижив, мутація йшла на збільшення фізичних кондицій, хоч і в більшості. Але були й такі, у яких виростали роги. В одного так друга пара рук нещодавно почала рости. Тож збільшення кількості новачків нічого доброго не передбачало.

    Хоч це і звучить нелогічно, але все було саме так. Важко видихнувши, я почав вдивлятися в новачків. І мені не сподобалися вони, практично всі мали солідне черевце. А це означало, що вони мало пристосовані до фізичної роботи.

     Швидше за все захопили на якомусь пасажирському лайнері. Більшість новоприбулих були тими, кого на Землі називають офісним планктоном. Причому в найгіршому значенні слова.

     —  Леха, як тобі ті два екземпляри? -- запитав мене Рог, вказуючи на двох амбалів з обличчями, не обтяженими інтелектом. 

    —  Та вони нам підходять,- відповів я,- Давай до них, щоб не перехопили.- підштовхнув у бік амбалів Рога.

А я ж побачив ще трьох схожих на казкових гномів. Вони були нижчими за основну масу людей, їхній зріст, напевно, не перевищував півтора метра, але ось їхня мускулатура змушувала мене лише заздрити.

   —  Здорово хлопці,- звернувся я, підійшовши до них.

     —   І тобі привіт,- відповів один із них з цікавістю дивлячись на мене.

     —  Меня звати Льоха, я тут один зі старожил і хотів би вам запропонувати до нас у команду вступити, - одразу розповів причину початку розмови, - Я вже тут півтора року, тож допоможу з облаштуванням у цьому непростому місці.

     —  Меня звати Гнорі, а це два моїх племінника Гнурі і Гнірі,- представив своїх родичів, нехай буде гном.- Скажу відразу, виконувати за вас роботу ми не будемо. Так само як і йти під когось, - доволі грубо відповів мені він, - Ми тут усе одно ненадовго і скоро нас звідси заберуть.

     —  Це навряд чи,- скептично відповів я гному.-  Сумнівався я, що когось взагалі з цієї планети випустять. 

     —  Випустять, я не остання особа в нашому клані, і за мною я вже впевнений вилетів корабель із викупом. Тож пропоную тобі приєднається до нас, і ми, можливо, і тебе викупимо, -- виголосив гном і виставив мені зустрічну пропозицію.

     — Це вже ні, спасибі, самі впораємося,-- відповів я йому і розвернувся в бік Рога, який якраз вів у наш бік тих двох амбалів.

      —   У тебе, я дивлюся, невдало,- усміхнувся Ріг.

     —  Багатого про себе загордилися,- відповів я,- Аристократики вважають, що їх скоро викуплять і запропонували вже мені йти під їхню руку.