Вікторія Токар - Паща в лісі, Вікторія Токар

— Ти так просто здаєшся? Лікарі кажуть, що у тебе великі шанси на ремісію. Ти… Ми разом зможемо це подолати.

— А якщо не вийде? А якщо вийде, але хвороба повернеться знову через якихось кілька років? Навряд мені тоді випаде шанс переобрати місце, де хочу бути.

— Або ти вилікуєшся, вийдеш заміж, народиш купу дітей і помреш щасливою бабцею.

— Може, — Рина міцно обійняла Вадика.

Сестричко, не кидай мене. Ти моя єдина рідна людина.

— Я люблю тебе, — прошепотіла йому на вухо, а потім різко відсторонилася. — Вибач, — різко штурхнула його на самого себе, — Але я не хочу провести решту життя з хворобою і страхом.

Дівчина дуже шкодувала, що робить боляче брату, але сил вчинити інакше не мала. Щоками скочувалися сльози, але вона впевнено йшла вже знайомим шляхом. Рина не дозволила собі обернутися жодного разу, аби не впустити в себе бодай крихту сумнівів.

* * *

Вадик бачив сон. Красивий густий зелений ліс. Там гуляла його сестра у світлій м’ятній сукні. Її каштанове волосся відросло до середини спини. У пасма вплетені чудернацькі гірлянди із зеленого листя. Вона крокує під руку зі статним молодим чоловіком у кремових штанах та білій сорочці, схожих на лляні. Обоє босоніж і аж світяться своїми посмішками. Над ними кружляють мохнаті клубочки. Жилки на прозорих крильцях сяють ніжним блакитним сяйвом, таким, як і їхні очі. Замість здоровенних пащ — маленькі милі посмішки.

— Я щаслива, братику, — Рина дзвінко сміється. — А ти не сумуй. Ми з тобою часто бачитимемося у снах.

Вадику згадалося, як вона колись давно, років у два-три, прокинулася і заявила йому та батькам, що відтепер її треба називати виключно Риною. Все торочила про якогось зеленоокого Северина, який вигадав саме так скорочувати її ім’я, бо, мовляв, «Катя» якось їй не зовсім личить. Про русоволосого хлопчика зі снів вона тоді говорила вперше і востаннє, але на будь-які варіанти звернення до неї, окрім «Рина», припинила реагувати.

Що ж, схоже цей Северин із самого початку був створений для того, щоб відібрати у нього сестру. Навіть імена співзвучні. Северин… рин… Рина…

— Я не відбирав її, — Вадик більше здивувався б, аби його думки не почули. — Просто наші душі вибрали одна одну, ще коли були зовсім юними. А цей вимір обрав нас обох. Я й сам не знаю, це частина чийогось задуму, чи просто випадковість, яка сталася, бо ми з Риною чомусь перетнулися у наших снах.

Ще дещо Северин лишив при собі. Щиру віру у те, що чистота і внутрішнє світло Рини повернули йому його колишню подобу. Хоча сама дівчина була впевнена, що її заслуги в цьому немає. Тут справа у любові — дивовижній магії, що діє у всіх світах і вимірах. Коли вона проникає в середину, то здатна зробити красивішим будь-кого.

Кінець