Ігор Коляда - Квітка Цісик, Ігор Коляда

був продовжити навчання у Празькій політехніці, де працював асистентом. У студентському технічному товаристві «Основа» у Празі займався упорядкуванням української технічної термінології. Його зусиллями у Празі було видано перший термінологічний збірник «Машинове приладдя». Він брав участь у підготовці видання «Матеріали до української технічної термінології» (Прага, 1925. — Вип. 1). У 1923 році Іван Кандяк став членом Українського технічного товариства. Він займався організацією наукової роботи в товаристві, продовжував опрацьовувати технічну термінологію.

Ще у Львові Іван Кандяк знайомиться з Софією Нагірною. Згодом молоді люди одружилися. Коли Софія відчула, що вона при надії, поїхала в Прагу, до свого чоловіка, щоб мати повноцінну сім’ю. Тут, у Празі, 8 липня 1923 року й народилася їхня донька — Іванна. Але коли стало зрозуміло, що сімейного затишку вони створити не зможуть, Софія повертається до Львова, де викладає у гімназіях фізику та хімію. Вона винайняла окреме помешкання і вирішила розлучитися та виховувати доньку самостійно. Всевишній був милосердним — доля їй усміхнулася. Саме у Львові вона зустріла того, хто став для неї люблячим чоловіком, дбайливим батьком для її донечки, а у майбутньому — добрим дідусем для її онуки — Квітки Цісик. Це був Василь Лев.

Після розлучення Іван Кандяк перед війною переїхав до міста Білостока, де працював інспектором з гігієни праці. Він підготував низку підручників про хімічні властивості речовин, які вийшли польською мовою у Варшаві в серії «Безпека та гігієна праці». Помер науковець у 1974 році.

Дід Василя Лева — отець Василь Лев — був парохом у Старому Яжові впродовж 1880—1902 років. Син отця Василя, отець Михайло, продовжив справу батька. Він одружився з Теодорою Мацюрак. Її сестра Ольга ви­йшла заміж за отця Івана Пастернака (батька українського археолога та історика, доктора філософії та професора Ярослава Пастернака). У Старому Яжові народились і два брати Василя Лева: 1 жовтня 1899 року народився Іларій (став вихованцем Львівської духовної семінарії, помер від запалення легень у 1928 році), а 27 січня 1901 року — Олександр (вивчав медицину, практику проходив у Львові, але після Другої світової війни опинився в Каракасі (Венесуела) і майже втратив зв’язок з братом Василем).

До школи Василь Лев ходив у село Залужжя (що коло Старого Яжова), де батько від 1909 року до початку Першої світової був парохом. Учився в Академічній гімназії у Львові, а потім у приватній гімназії в Яворові. Матуральні екзамени склав у Перемишлі 1922 року. Вищі школи перед ним, як і перед усіма українцями, були закриті, тому Василь вступив в Український таємний університет, де у 1922 та 1923 роках вивчав слов’янську філологію. У 1923 році потрапив до набору студентів-українців у Львівський університет і вивчав спочатку німецьку, а потім — слов’янську філологію. На початку 1930 року здобув ступінь доктора філології у галузі слов’янської філології. До середини 1930-х років створює низку надзвичайно цікавих краєзнавчих нарисів, які друкує в періодичних виданнях («Діло», «Мета», «Новий час», «Нова хата», «Дзвони» та «Богослов’я»).

Авторитет Василя Лева як мовознавця такий високий, що митрополит Андрей Шептицький запрошує його для роботи в Міжєпархіальній комісії для уточнення та обговорення текстів. Окрім того, Василь Лев був завзятим мандрівником, обожнював українські Карпати. У гімназії сестер василіянок та учительській семінарії він і зустрів викладачку Софію Кандяк-Нагірну, яка інколи приєднувалася до мандрівок. Подорож 1934 року, як стверджує дослідниця роду Наталія Філевич, була якоюсь особливою для обох. Збереглось дуже багато світлин, де є Софія Кандяк та її дочка Іванка — Ася. «Товариські стосунки, — пише Наталя Філевич, — пе­реросли у велике почуття. — Історія кохання Василя Лева та Софії, їх боротьба за право бути разом гідні написання роману». Справді, най­драматичніші сторінки цього роману засвідчили б неможливість цих закоханих бути разом. Але своє кохання вони вибороли разом. Часто зустрічалися у власника аптеки «Під чорним орлом» Михайла Терлецького (1886—1966), що на площі Ринок. Там щосуботи вечорами сходилися літератори, науковці, митці — дискутували про політику, культуру, мистецтво, літературу, мову... У вересні 1934 року Василь Лев бере участь у Другому Міжнародному з’їзді славістів у Варшаві. Там були присутні видатні діячі української славістичної науки, як-от Степан Смаль-Стоцький, Філарет Колесса, Олександр Колесса, Іван Огієнко, Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький, Василь Сімович, Лука Луців. Почастішали його зустрічі у Михайла Терлецького з Софією Кандяк-Нагірною. Навколо молодої пари кружляли всілякі плітки, мовляв, що собі думає той чоловік — вона ж від нього на сім років старша, має доньку...

У 1939 році Софія Кандяк нарешті отримує дозвіл на розлучення з Іваном Кандяком.

8 жовтня 1939 року Василь Лев та Софія Нагірна одружуються, а 4 липня 1940 року в них народжується син Володимир. Саме в ці роки Галичина потрапляє в епіцентр європейської геополітики. У 1939 році вона стає частиною СРСР. Радянська влада, намагаючись використати лояльні до неї інтелектуальні сили галицької еліти, запрошує Василя Лева працювати доцентом слов’янської філології у Львівському університеті імені Івана Франка. Донька Софії від шлюбу з Іваном Кандяком, себто Іванна, стала рідною для Василя Лева. Коли народився Володимир, вона, як кажуть у Галичині, була вже панною. Як-не-як, мала 17 років, була ученицею Академічної гімназії (потім — середя школа № 1).

Нацистська окупація Галичини принесла нові випробування для родини Василя Лева. Після закриття університету той втрачає роботу і разом із сім’єю змушений був переїхати у сільську місцевість. Коли стало зрозумілим, що нацистський режим зазнає поразки і у Галичині от-от «запанують совєти», родина вирушає спочатку до Польщі, а згодом — у Чехословаччину, щоб дістатись уже до Відня. Але і там довго не затримались, переїхали до Нідеркронштерна. Іванна, вже тепер Цісик, розпрощалася із мамою, з Василем Левом та братом Володимиром, (мали надію, що вирвуться з того пекла, в якому опинились). Василь Лев з дружиною та сином вирішили затриматися й не вирушати далі. Хтось подав надію, що у Відень ось-ось увійдуть американські війська.

Натомість, поблукавши світами, Іванна та Володимир Цісики разом з братом Володимира — Зеноном (який також працював скрипалем в Львівському міському театрі під час нацистської окупації), повернулися до родини Левів. Урешті неймовірними зусиллями їм вдається досягти американської зони у містечку Графендобрасі, де вони потрапляють під опіку окремих організацій від Організації Об’єднаних Націй (там і застали звістку про капітуляцію Німеччини). Із грудня 1946 до квітня 1949 року родина Василя Лева перебувала в Міттенвальді (неподалік Мюнхена) у таборі «Ді Пі», де розгортається діяльність Українського Вільного університету.

Після війни на території Австрії та Німеччини опинилося понад 200 тисяч українців. Отже, баварський уряд легалізував діяльність університету на своїй території у 1950 році. Василь Лев всю свою енергію і сили доклав на те, щоб відновити університет. Сім’я проживала в Міттенвальді. Робота з відновлення університету велась у Мюнхені. Майже кожного дня він їздив туди і назад. Настав 1949 рік. Від Кокольських, знайомих із США, надійшла заява про так зване спонсорство. Воно гарантувало, забезпечення родині Левів матеріального