Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

квитка, а там за тиждень — гульк, і посилає на товкучку продавати новий фрак. Іноді все до останньої сорочки прогуляє, так що на ньому тільки й залишиться сюртучина та шинелина, — їй-богу, правда! І сукно таке добряче, аглицьке! карбованців півтораста йому самий фрак коштує, а на базарі віддасть карбованців за двадцять; а про штани і говорити нема чого — за ніщо йдуть. А чому? Тому, що за діло не береться: замість того, щоб на службу, а він іде гуляти по прешпекту, в карти грає. Ех, якби дізнався про це старий пан! Він би не подивився на те, що ти чиновник, а, задравши сорочину, так би всипав тобі, що днів би чотири ти почухувався. Коли служити, так служи! Ось тепер трактирник сказав, що не дам вам їсти, поки не заплатите за попереднє; ну, а коли не заплатимо? (Зітхаючи.) Ах, Боже мій, хоча б поганенького борщу! Здається, що так би цілий світ з’їв. Стукає, певне, це він іде. (Поспішно схоплюється з постелі.)

Ява II

Йосип і Хлестаков.

Хлестаков. На, візьми це (віддає картуз і паличку). А, знову вилежувався на ліжку?

Йосип. Та чого б мені вилежуватись? Не бачив я хіба ліжка, чи що?

Хлестаков. Брешеш, вилежувався; бачиш, усе зібгане.

Йосип. Та навіщо воно мені? не знаю хіба я, що таке ліжко? я маю ноги; я й постою! Навіщо мені ваше ліжко?

Хлестаков (ходить по кімнаті). Подивись, там у гамані тютюну нема?

Йосип. А звідки ж йому бути, тютюнові! Ви три дні тому останнє викурили.

Хлестаков (ходить і всяко стулює свої губи. Нарешті говорить голосно й рішуче). Слухай-но, гей, Йосипе!

Йосип. Чого зволите?

Хлестаков (голосно, але не так рішуче). Ти сходи туди. Йосип. Куди?

Хлестаков (зовсім не рішуче і не голосно, а ближче до прохання). Вниз, у буфет… Там скажи… щоб мені дали пообідати.

Йосип. Та ні, я й ходити не хочу.

Хлестаков. Як ти смієш, дурню!

Йосип. Та так; все одно, хоч і піду, нічого з цього не буде. Хазяїн сказав, що більше не дасть обідати.

Хлестаков. Як він сміє не дати? От іще дурниці!

Йосип. Ще, каже, і до городничого піду; третій тиждень пан грошей не платить. Ви, мовляв, з паном, каже, шахраї, і пан твій шалапут. Ми, мовляв, каже, таких дурисвітів і падлюк бачили.

Хлестаков. А ти вже й радий, тварюко, зразу ж переказувати все це.

Йосип. Каже: «Так ото кожний приїде, обживеться, заборгується, потім і вигнати не можна». «Я, — каже, — жартувати не буду, я просто із скаргою, щоб у холодну, та в тюрму».

Хлестаков. Ну, ну, дурню, годі! Піди, піди, скажи йому. Така груба тварюка.

Йосип. Та краще я самого хазяїна покличу до вас.

Хлестаков. Навіщо ж хазяїна? ти піди сам скажи.

Йосип. Та, їй-право, пане…

Хлестаков. Ну, йди, чорт з тобою! поклич хазяїна.

Йосип виходить.

Ява III

Хлестаков (сам). Страх як хочеться їсти. Оце трошки прогулявся; думав, чи не пройде апетит, — ні, чорт забирай, не проходить. Справді, якби в Пензі я не погуляв, вистачило б грошей доїхати додому. Піхотний капітан здорово підчепив мене, штоси дивовижно, бестія, зрізує[18]. Всього якихось там чверть години посидів, і все обібрав. А проте як же ще хотілося б із ним зрізатися, та випадку не було. Яке жалюгідне місто! В овочевих крамницях нічого не дають у борг. Це вже просто підло. (Насвистує спочатку з «Роберта»[19], потім «Не ший мені, матінко»[20], а наприкінці ні се, ні те.) Ніхто не хоче йти.

Ява IV

Хлестаков, Йосип і трактирний слуга.

Слуга. Хазяїн наказав спитати, чого ви хочете. Хлестаков. Здрастуй, братіку! Ну, що ти, здоровий? Слуга. Слава Богу.

Хлестаков. Ну, що, як у вас у гостиниці? чи добре все йде?

Слуга. Та слава Богу, все гаразд.

Хлестаков. Багато проїжджих?

Слуга. Та чимало!

Хлестаков. Слухай-но, любий мій, там мені й досі обіду не приносять, то, будь ласка, піджени, щоб швидше, — бачиш, я зразу ж по обіді маю за дещо взятися.

Слуга. Та хазяїн сказав, що більше не даватиме. Він ніби хотів іти сьогодні скаржитись городничому.

Хлестаков. А чого скаржитись? Розсуди сам, любий мій, чого? Їсти ж мені треба. Так я можу зовсім охлянути. Мені дуже їсти хочеться, я не жартома це кажу.

Слуга. А так! Він казав: «Я йому обідати не дам, поки він не заплатить мені за попереднє». Отака вже відповідь його була.

Хлестаков. А ти урезонь, умов його.

Слуга. А що ж йому таке говорити?

Хлестаков. Ти розтлумач йому серйозно, що мені треба їсти. Гроші — то само собою… Він думає, що як йому, мужлаєві, нічого, коли не поїсть день, то так і іншим. Чи чули таке!

Слуга. Чого ж, я скажу.

Ява V

Хлестаков (сам). А погано, однак, коли він зовсім нічого не дасть попоїсти. Так тягне на їжу, як ніколи ще не тягло. Хіба з одежі щось пустити в діло? Штани, чи що, продати? Ні, краще вже поголодувати, та приїхати додому в петербурзькому костюмі. Шкода, що Йохим[21] не дав на прокат карети, а добре було б, чорт забирай, приїхати додому в кареті, підлетіти отаким чортом до якого-небудь сусіда-поміщика під ґанок, з ліхтарями, а Йосип позаду в лівреї. Уявляю, як би всі переполохалися: «Хто такий, що таке?» А лакей входить (виструнчується і вдає лакея): «Іван Олександрович Хлестаков із Петербурга, накажете прийняти?» Вони, тюхтії, і не знають, що таке значить «накажете прийняти». До них, коли й приїде якийсь гусак-поміщик, так і преться, ведмідь, просто до вітальні. До донечки там гарненької підійдеш: «Пані, як я…» (потирає руки і шаркає ніжкою). Тьху! (плює) аж нудить, так їсти хочеться.

Ява VI

Хлестаков, Йосип, потім слуга.

Хлестаков. Ну, що?

Йосип. Несуть обід.

Хлестаков (плескає в долоні і злегка підскакує на стільці). Несуть! несуть! несуть!

Слуга (з тарілками й серветкою). Хазяїн в останній раз уже дає.

Хлестаков. Ну, хазяїн, хазяїн… Мені плювати на твого хазяїна! Що там таке?

Слуга. Суп і печеня.

Хлестаков. Як, тільки дві страви?

Слуга. Іменно тільки.

Хлестаков. Неподобство яке! я цього не приймаю. Ти скажи йому: що це справді таке, га!.. цього замало.

Слуга. А хазяїн каже, що ще забагато.

Хлестаков. А соусу