Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Розділ 1

 

Джеймс розплющив очі, коли світло від вуличних ліхтарів ще не згасло і било прямо у вікно, освітлюючи будинок наприкінці сорок восьмої Південної вулиці.

Він повільно сів у ліжку, прислухаючись до тиші кімнат в яких ще спали. Потягнувся і пригладив неслухняне каштанове волосся. Юнак зістрибнув з ліжка, з гуркотом зіштовхнувши на підлогу кілька розкритих книг, поспіхом зібрав їх і вивантажив на стіл. Його полірована поверхня давно облупилася і, ніби соромлячись цього, покрилася підручниками, журналами з кросвордами та збірками фантастичних оповідань. Окремим острівцем серед них височів монітор комп'ютера.

- Диски, диски... Пітер мене приб'є.

Нетерпляче витягши нижню скриньку столу, він застиг. Поверх його підручників лежали не лише шукані двд-диски, а й кілька недогризених плиток шоколаду в зім'ятій фользі.

Шоколад полетів у відро для сміття.

- Більше не дозволю Тоні стирчати за моїм комп'ютером, - Джеймс з пристрастю запевнив власні меблі і поспіхом кинувся одягатися. Високий гардероб із трохи деренчливим дзеркалом жалібно рипнув, поки з нього витягували чисту футболку і пару джинсів.

- Я пішов, - поінформував він власне відображення за хвилину і спустився на кухню.

Сніданок виявився аж занадто невигадливим: після вчорашньої вечері на столі залишився тільки смажений бекон та молоко. У кавнику плескалося пів кухля вчорашньої кави. Не плекаючи особливих надій хлопець зазирнув у холодильник.

- Який сенс мати холодильник, якщо в ньому все одно немає нічого їстівного, - буркнув він і визирнув у вікно. Сонце остаточно сховалося, невагомі сніжинки перетворилися на великі снігові пластівці, що швидко захопили всю вулицю.

Настінний годинник пробив сьому. Хіба не мали вже розчистити вулиці? Аби тільки батько не змусив взятися за лопату.

Хлопець відставив чашку з крижаною кавою, шлунок стрепенувся відмовляючись приймати в себе кофеїн.

У дверях кухні з'явився заспаний чоловік. Світле каштанове волосся стирчить на всі боки, халат надягнуто навиворіт; довгий пояс волочиться по підлозі.

- Па, кава скінчилася, лишилося тільки молоко, але я б не ризикував. Хтось залишив його на ніч на столі. Але є й добрі новини. Я зберіг тобі трохи бекону. Давай їж, доки Тоні не пронюхав. А я спізнюся.

Стівен Бристоул кивнув у відповідь, але очей все одно не розплющив. Він заходився навпомацки заварювати свіжу порцію кави.

- Дякую, Джеймсе, тепер я знаю, на кого зможу покластися в старості, - подякував він позіхаючи. - До речі, щодо старості. Ти вже визначився щодо університету?

Джеймс подумки зробив глибокий вдих. Цю розмову батько заводив щоранку і вже добряче цим набрид. Якби Джеймс не знав, що за всіма цими розпитуваннями стоїть мати, він би давно все висловив батькові. А так залишалося лише кивати та посилатися на зайнятість.

- Не хвилюйся, все під контролем. Потім поговоримо, добре? Тоді я пішов. Не забудь розбудити Тоні, йому сьогодні ще злочинців малювати. Попроси його зготувати щось їстівне на вечерю! Бувай!

- Начебто це можливо… нічого страшного, я щось куплю по дорозі. І будь обережний - дороги перетворилися на льодовий каток, - пробурмотів Стівен і уткнувся носом у тарілку.

- Так, так, звичайно.

Джеймс захопив рюкзак і вийшов у коридор. Він майже взувся, коли почув метушню за спиною.

- Джею, послухай. Чи не хотів би ти врятувати свого батька вдруге за ранок? - Стівен вийшов до сина у передпокій вже з відкритими очима та чашкою гарячої кави; з кухні долинав бадьорий голос диктора ранкових новин.

 - Що за місія?

- У тебе ж вікно між першим і третім класами, так?

- Припустимо це.

- Чи не міг би ти взяти мій Шевроле і поїхати до Джо, поміняти шини? Це не займе багато часу,  - запевнив він. - Для тебе то недалека подорож.

- Порятунок потопаючих справа рук самих потопаючих, - повідомив Джеймс батькові, але все ж таки взяв ключі від Шевроле. Стівен заходився тараторити вибачаючись і не припиняючи сьорбати гарячий напій.

- Я сьогодні ну ніяк не зможу відлучитися з роботи - у нас повним ходом йде перевірка, а машині вже припікає. У таку ожеледицю не хотілося б красуватися лисими шинами.

Стівен поплескав по кишенях.

 - Де ключі від твоєї Інфініті?

Ключі сумно брязнули, впавши у розкриту долоню Стівена.

- Але ти мій боржник, - заявив Джеймс уже з ганку.

Приглушене "добре" батька долинуло до нього вже через зачинені двері.

- Не сьогодні, крихітко, - Джеймс любовно провів пальцями по даху сріблястого Q70 і попрямував до темно-синього Шевроле батька. Він любив свою Інфініті - мамин подарунок на його шістнадцятиліття. Претензійно? Не те слово! Джеймс був від автівки просто без тями, чого не скажеш про скептично налаштованого батька. З іншого боку, Тоні, його дядько і молодший брат Стівена, постійно позичав автівку, щоб покататися з друзями до ранку. Ось хто достеменно знав ціну шику дорогого автомобіля.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍