Біблія - Біблія

ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв,

13 ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною.

14 Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти).

15 Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш.

16 Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,

17 вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,

18 відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.

19 Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню,

20 а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння.

21 За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити.

22 Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей:

23 що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.

24 Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять.

25 Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю.

26 Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось.

27 Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш.

28 Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином.

29 Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.

30 І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними,

31 і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей.

32 Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.

Дiї 27

1 Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.

2 І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.

3 А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.

4 А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.

5 І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.

6 А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.

7 Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,

8 і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.

9 Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,

10 кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.

11 Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.

12 Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.

13 Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.

14 Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.

15 Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.

16 На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,

17 котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.

18 А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.

19 А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.

20 Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.

21 Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.

22 А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.

23 Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,

24 глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.

25 Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.

26 Мусимо бо до острова якогось пристати.

27 Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;

28 і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.

29 І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.

30 Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид,