Марчін Швьонтковський - Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський

Катаріна дозволила захопити себе розповіддю, тож досить довго слухала, затамувавши подих. Тим часом Еркісія, більш досвідчений в житті, був налаштована досить скептично:

– Ну, добре, але залишається одне фундаментальне питання: що це за книга? Що в ній міститься?

– Ніхто не знає! – з запалом відповів антиквар. – У тому-то й річ, що ніхто не знає! Однак, безперечно, це має бути потужний артефакт. Куніцюс не зміг її прочитати, а він один з найосвіченіших людей, яких я знаю. Очевидно, вона записана на єнохіанській мові.

– На якій? – вигнула брови Бланшфлер.

– Єнохіанська – це легендарна мова, якою нібито скористався Бог, щоб створити світ, а потім навчив її Адама і Єву, – пояснив Еркісія. – Також вважається, що нею розмовляють ангели. Вважається, що арамейська походить від неї. Я знаю книгу Єноха, один з оригіналів знаходиться в бібліотеці домініканців у Римі. У ній можна прочитати, що ангели вселялися в земних жінок і навчали їх, ну, чарувати. Не важко зрозуміти, що великий синод вважав це неканонічним.

– Як бачите, все складається в одне ціле, – підсумував Ельзевір.

– А звідки, власне, взявся цей рукопис? – звернулася до нього Катаріна.

– Його попередня доля потопає в темряві історії. Мабуть, Рудольф був переконаний, що рукопис написав Роджер Бекон, чого не можна виключати. За свідченням Куніцюса, книга досить стара.

– Але якщо навіть науковці не можуть її прочитати, то чому ми робимо висновок, що вона може бути корисною для нас?

– Я не роблю такого висновку. – Антиквар знизав плечима. – Я просто хочу, щоб книга потрапила до Голландії, а якщо не до Голландії, то до рук віруючих протестантів. Андреае, як я вже казав, фанатик, гірший навіть за католиків. Її треба в нього забрати.

– І ви пропонуєте нам це зробити? – з фальшивою ввічливістю запитав іспанець.

– Не ви, а йонге мейшє.

– І з чого ви взяли, що я зможу чи захочу це зробити?

– Майстра мистецтв має цікавити все, що може розвинути його талант, – тоном вчителя дорікнув їй Ельзевір.

Вони розмовляли ще деякий час, Катаріна і Домінік розпитували про подробиці всієї історії, але виявилося, що антиквар може розповісти їм небагато. В результаті фон Бессерер, нетерпляча і трохи знуджена розповіддю, грубо повідомила їм, що у неї є важливі справи, і попрощалася з компанією. Вона була роздратована тим, що дозволила собі змарнувати годину свого життя. Вони з Бланшфлер швидко поїли на кухні і вийшли з дому в супроводі двох охоронців, яких прислав "Імператор".

– Знаєш, якщо річ йде про те, сталося по дорозі до Роттердама, – сказаа Бланшфлер, – то хай йому лихо, "Імператорові", але фон Найбор так розізлилася! Нібито, вона навіть розбила професорський фаянсовий камін. Як тільки ви повернулися і приїхали в Амстердам, вона забрала Домініка кудись, ні, не до в'язниці, бо повернулися через кілька годин. Тоді вона кинула щось на кшталт "Ти мені більше не потрібен, монах". – Флер так вдало імітувала глибокий альт розвідниці, що Катаріна посміхнулася собі під ніс, – і, розвернувшись на п'ятах, пішла геть. Відтоді я її не бачила, а Еркісія сидів поруч із вами або вештався десь поблизу. Вам вдалося хоча б щось влаштувати в цьому Роттердамі?

– Так, саме тому ми зараз їдемо до де Ґреффа.

– О, я так рада цьому! Це така красива кам'яниця, ось побачиш!

Амстердам характеризувався тісною забудовою, вони прибули до місця призначення за кілька хвилин. Дійсно, будинок де Ґреффів був великим і красивим – цілих п'ять вікон завширшки, що свідчило про величезні статки власників. Податки в місті сплачувалися по ширині будівлі, тому намагалися будувати якомога вужче, але Ґрефи продемонстрували свою могутність: будівля могла похвалитися зеленим фронтоном і величезними пофарбованими в білий колір вікнами, густо перемежованими скляними квадратами. Каналом під ним постійно ходили човни, а уповноважені та робітники Ост-Індійської компанії вантажили і вивантажували з них ящики, спритно переміщуючи їх на мотузках на горище будівлі за допомогою хитромудрого гака, прикріпленого зверху.

Їх прийняв мажордом, високий стрункий чоловік, який командував кількома чорношкірими слугами. Дівчата з цікавістю спостерігали за ними, до цього часу вони бачили негрів-рабів лише здалеку – в Республіці вони були символом найвищого статусу, оскільки були товаром, призначеним для експорту, і в країні їх майже не було. Внутрішнє оздоблення будинку просто променіло розкішшю: стіни були оббиті португальськими azulejos[29] та індонезійським шовком, обвішані блискучими свіжими картинами гарлемських майстрів – свідчення чудового смаку власника, а в коридорах на колонах гордо стояли вази з китайської порцеляни. Дворецький, однак, провів їх до значно скромнішої кімнати, яка слугувала конторою. Тут не було ніяких предметів розкоші, точніше, нічого, крім розвішаних на стінах морських карт, кількох багато оздоблених стільців і великого дубового столу, за яким посадили дівчат і налили їм вина.

За кілька хвилин з'явився де Ґрефф.

– Ти впевнена, що хочеш, щоб ця розмова відбувалася при свідках? – запитав він, сідаючи з іншого боку стільниці і скоса поглядаючи на Бланшфлер.

– У мене немає секретів від пані фон Барбі, – холодно відповіла Катаріна.

Флер обеззброююче хихикнула, дивлячись на старого купця.

– Я знаю і вважаю, що в цьому і є проблема. У будь-якому разі, це не має значення, як вам завгодно. У мене є рішення для нашої маленької скрути, і воно буде для всіх дуже доречним. Ви виписуєте мені акредитив на ваші вісімсот гульденів, а я натомість продам вам десяток ящиків бісеру, парусини та іншого мотлоху. Вони попливуть до Індонезії, де мій уповноважений у Батавії випише фальшивий коносамент, згідно з яким товар був проданий надзвичайно вдало за вдесятеро більшу суму, ніж його еквівалент у перці. Оскільки ніяких спецій там насправді не буде, можна не боятися, що вони згниють на складі або потонуть. Як тільки прийде лист з Індії, я викуплю у вас фіктивний перець і, в свою чергу, випишу вам акредитив на вісім тисяч гульденів, який ви викупите у Веслера. П'ять-шість таких курсів – і ви матимете свої сорок тисяч, чистісінькі, як сльоза.

– А ти, бува, не стратиш тих вісім тисяч? – недовірливо запитала Катаріна.

– Ти повернеш мені їх у злитках, я сприйняв це як очевидне.

– А як ти сам розпорядишся золотом?

– Це