Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

— І ви одразу ж заберетеся? — підозріло запитала чудовисько.

— Звичайно.

— Ну, тоді гаразд… У шахи ви граєте? Хоча якісь шахи? Мене вже кілька сотень років ніхто у цій грі не перемагав. Карти взагалі не діло. У що нам зіграти?

— У «Вгадай мелодію», — буркнув Луї, почухав потилицю і засяяв. — Точно! Давайте я щось наспіваю, а ви спробуєте вгадати. А якщо не вгадаєте, то ми перемогли.

Чудовисько трохи подумало і погодилося. А через хвилину воно гнало обидві групи до виходу і присягалося замуруватись, причому, глибоко під землею, принагідно підтверджувало, що всі його перемогли, навіть Фініст, і вимагало від Луї ніколи більше не співати, особливо в закритих приміщеннях, бо від його співу падає каміння і боляче б'є по голові.

Яй-Каая, який чекав Мірет і компанію біля виходу, щоб повідомити, що подвиг зарахований, збили з ніг і мало не затоптали. А коли пригодники вискочили під майже затихлий дощ, їм услід вилетіли клубочок і меч, а діряві ворота з гуркотом зникли за кам'яним осипом, що з'явився з повітря.

— Пісня — страшна сила, — сказав з повагою Фініст і пішов підбирати меч.

Клубочок же підкотився до Міррет і дівчина, зітхнувши і прополоскавши його в калюжі, простягла вовняного провідника викладачеві, щоби висушив і запакував.

— Скільки у нас ще подвигів лишилося? — спитав Луї Міррет.

— Багато, — відповіла дівчина і сумно зітхнула.

Сьогодні їм дуже пощастило, замінник гідри виявився добрим, розумним, любив самотність і не любив шум. А наступного разу може трапитись хтось кровожерливий і люблячий робити з відвідувачів опудала, що тоді робити?

— Слухай, може простіше й далі шукати паліїв кукурудзи? — спитав Луї, і Дженні впустила в калюжу куртку, з якої намагалася струсити павутиння.