Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

Про віддалені від Скіфії народи знаходимо такі згадки:«…Проте лисі люди розповідають, а я їм щодо цього не йму віри, ніби на цих горах живуть люди з козячими ногами, а якщо піти далі від них, то там є люди, що сплять шість місяців щороку, і цього я аж ніяк не можу припустити…» (Herod, IV, 25).

Отже, в етноописі Скіфії бачимо значну казковість, яка була зумовлена і відсутністю усвідомлення тогочасними людьми різниці між реальними та міфічними історіями, і суттєвим спотвореннями джерел через чисельні переказування від людини до людини та можливо бурхливу фантазію інформаторів. Саме тому до цих описів треба підходити з обережністю і розуміти високу долю міфотворчості присутньої в них.

Строката історія Геродота і на всілякі історії про міфічних персонажів. Вірогідно, первинно вони були міфами, що мали на меті простою мовою пояснити світобудову і певні культурні та соціальні звичаї. Такими історіями насичений фольклор будь-якого народу. Так, про власне походження скіфи уклали окрему легенду, в якій згадані і славні предки окремих племен Скіфії, і їхні батьки-боги.

Історії про царів

Відомі з творів Геродота і легенди про скіфських царів (василеїв), що були радше міфічним персонами, а їх історії життя були радше повчаннями. Розглянемо найяскравіші з них.

Аріант

Саме з іменем цього міфічного правителя пов’язана легенда, що була покликана показати численність, згуртованість та могутність скіфського народу. «Отже, проміж рік Борисфен і Гіпаній є місцевість Ексампай... В тому місці стоїть казан у шестеро більший від кратера, що його присвятив Павсаній, син Клеомброта в гирлі Понту Евксіну… Цей казан у Скіфії вільно вміщує шістсот амфор і завтовшки цей скіфський казан має шість стіп. Як кажуть тубільці, його було зроблено з наконечників стріл.… їхній цар, якого звали Аріант, захотів довідатися, скільки є скіфів, і для цього наказав усім скіфам кожному принести по одному наконечнику стріли. А хто не принесе, тому він загрожував смертю. Отже, коли йому принесли дуже багато наконечників стріл, він вирішив спорудити з них постійний пам’ятник. З них він зробив цей казан і присвятив його тому Ексампаєві» (Herod, IV, 81).

Атей

У давньогрецького історика Плутарха (І–ІІ ст. н. е.) у його «Висловах царів та полководців» зустрічаємо оповідь про іншого скіфського царя Атея, що звертався до відомого очільника Македонії Філіпа ІІ: «Ти володарюєш над македонянами, що навчені воювати з людьми, а я — над скіфами, котрі можуть боротися і з голодом, і зі спрагою». Посланців Філіпа він запитав, чистячи коня: “чи робить так Філіп?”. Захопивши у полон чудового флейтиста Ісменія, він наказав йому зіграти на флейті; коли інші дивувалися його грою, він заприсягнувся, що із більшим задоволенням слухає іржання коня» (Plut., Apopht. reg. et imp.).

Отже, навіть після зникнення кочових скіфів, слава про їхню войовничість та відданість справі множилась у оповідях істориків. Цікаво, що саме цар Атей, за переказами примудрився дожити до дев’яноста років і славно загинути у бою. І він був єдиним скіфським правителем, що мав власну монету, яка була символом його влади, а не засобом платежу.

Історії про віровідступників

Незважаючи на переконаність багатьох дослідників у реальності існування наступних персонажів, їхні історії також здебільшого були повчальними. Показували вони і те, що стане зі скіфом, навіть дуже знатним у випадку його зради своїм богам.

Анахарсіс

«Вони всіляко уникають запозичати іноземні звичаї жодного народу і зокрема еллінські звичаї, як це доводять випадки з Анахарсієм і потім із Скілом. Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. …Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, то заглибився в так звану Гілею... і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і ледве побачив Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди. Проте мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсій із боку батька був дядьком Ідантірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка. Якщо таке було походження Анахарсія то його вбив його брат, бо Ідантірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто вбив Анахарсія… Отже, він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами» (Herod, IV, 76–77).

Скіл

«…в Аріапейта, царя скіфів, серед інших його дітей, народився Скіл. Він народився від матері істріянки… і його мати навчила його еллінської мови та еллінської грамоти. Згодом… Скіл одержав царську владу… Скілові, хоч він і був царем скіфів, не подобався скіфський спосіб життя, і зокрема порівняно з еллінськими звичаями… і ось що він зробив. Щоразу коли він приводив скіфське військо до міста борісфенітів… Скіл залишав своє військо в передмісті, а сам заходив у місто і наказував зачинити брами, знімав із себе скіфський одяг і надягав еллінський і в ньому походжав на агорі без почту і без списоносців і без усіх інших супутників... і в усьому іншому він наслідував еллінський спосіб життя і приносив жертви богам за еллінськими звичаями. …Він побажав бути присвяченим у містерії Вакхічного Діоніса… І коли там проходив Скіл зі своїм почтом і скіфи побачили, як він справляє вакхічні містерії, то, вважаючи це за найбільшу ганьбу, зійшовши з башти, повідомили про те, що побачили, все скіфське військо. …скіфи призначили своїм проводирем його брата, Октамасада, народженого від дочки Тіра, і підняли повстання проти Скіла. А він… втік до Фракії. Про це почув Октамасад і вирушив у похід із військом проти Фракії. Проте, коли він… зустрів там фракійське військо готове до бою, але Сіталк послав посланців до Октамасада сказати йому: «Чи є потреба битися нам одному з одним? Ти син моєї сестри і в тебе перебуває мій брат. Видай його мені, а я видам тобі твого брата, Скіла…»... Октамасад прийняв цю пропозицію і видав Сіталкові свого дядька з боку матері, а сам узяв собі свого брата Скіла. Так і Сіталк узяв свого брата і пішов, а Октамасад там-таки відрубав голову Скілові. Отак обороняють свої звичаї скіфи і таку кару накладають на тих, хто хоче запозичити іноземні звичаї» (Herod, IV, 78–80).

Таким чином, наведені дві історії показували рівність усіх скіфів перед богами і не відворотність суворого покарання у випадку віровідступництва.

Отже, незважаючи на подекуди явний вплив літературної та міфічної еллінської традиції, більшість розповідей про скіфів, залишені їх сучасниками греками, мали велику долю скіфського компонента. Лише у Геродота майже вся четверта книга присвячена безкінечним описам «варварського» побуту, релігії та міфів. Чого лише вартує переказ Скіфо-перської війни із чималою кількістю