Олександра Малінкова - Принц Єгипту, Олександра Малінкова

- Нарешті я знайшов Вас пане Філіп, з приводу сніданку, де сервірувати й коли? – Спитав зазираючи в очі, як пес, якому добряче всипали прочуханки за зіпсовані капці.

- Сюди принеси, і ще… Розпорядися, щоб приготували віллу №7, пані Марина переїздить. Потрібно, щоб хтось переніс речі.  – Філ недовірливо прищурився і після паузи продовжив. – А що з твоїм оком? Я ж наче по обличчю не бив!

- Батько бив! – Схлипнув Реймс досить щиро. – А ще кричав і наказав мені вибачитися.

- М-м, - протягнув Феріт.

     Філ пригадав, як під впливом гніву зателефонував пану Азізу, батьку Реймса і домовився про зустріч. Раніше вони спілкувалися виключно по телефону. Всі розпорядження з приводу управління сіткою готелей: набором персоналу, витратами, фінансуванням, вирішувалися теж лише по телефону. Жодного разу Азіз особисто з ока-на-око не бачив справжнього власника, а лише чинив всі дії від його імені, як довірена особа, маючи з цього свій досить пристойний відсоток, і в додаток, звичайно, імідж. Після бійки, якщо те що відбулося між ним з Реймсом, Філу набридли всі ці інтриги, чіпляння. Крадіжка та фото, виявилися останньою краплею і він вирішив розставити остаточно всі крапки на «і» та вийти з тіні.

      Для зустрічі з Азізом він навіть повернувся до стилю, який лишив у минулому. Філ і так дозволив собі розслабитися, відростити волосся та бороду. А для зустрічі навмисно вдягнув діловий костюм і навіть краватку. Поголений та з новою стрижкою. Впевнено увійшов й привітався.

- Феріт, ти змінив імідж?! Неочікувано! Сідай! – Одразу запропонував Азіз, не відводячи здивовано очей від нього. – Що привело тебе до мене?

- Напевне спочатку слід знову познайомитися, - він розстібнув ґудзика на піджаку і зручніше вмостився на стільці, що стояв біля столу Азіза, - мене звуть Філіп Алердо Ріва і я являюся єдиним власником цих готелей. Увесь цей час Ви діяли від мого імені, як мій представник.

     Обличчя пана Азіза витягнулося, він здивовано заморгав, намагаючись переварити почуте. Так, дійсно, якось Феріта під час розмови рекомендував особисто Алердо Ріва, але він і уявити не міг, що це одна й та ж сама людина.

- Чому ж Ви вирішили відкритися саме зараз?

- Знаєте, доки Реймс чіплявся виключно до мене, я контролював себе та ігнорував його витівки. Але зараз він зосередився на жінці, яка мені дуже небайдужа, і через котру я можу просто не впоратися з емоціями і розірвати його у приступі гніву.

- Зрозуміло, - протягнув Азіз, - чи можу я й далі розраховувати на продовження нашої співпраці, якщо мій син не буде більше заважати Вам?

- Так! Моє відношення до Вас не зміниться, але Реймс має полишити спроби заволодіти моєю майбутньою нареченою. Після цього я гарантую, що все лишиться як є.

      Філ поглянув на Реймса, котрий все ще чемно та мовчки чекав біля дверей, наче слухняний пес.

- Вибачень не потрібно, просто як можна рідше потрапляй мені і особливо Марині на очі. Цього буде достатньо, - відповів Феріт і зачинив двері, повернувся до Марини.

- Хто ти Філ? – Запитала Марина шокована змінами в поведінці Реймса і тим, що відбувалося.

- Той, кого ти кохаєш, хіба не так? – Він посміхнувся, присів поряд з нею, а його рука сковзнула під ковдру. – Хіба це проблема, що я трішки більше ніж ніхто?!

- На скільки трішки? – Намагалася відійти від шоку дівчина.

- Всього на якихось п’ять готелей, якщо не враховувати долю бізнесу, який лишився в Італії, - він розсміявся спостерігаючи, як від здивування округлилися її очі, потягнув її на себе і почав цілувати і пестити.

ЕПІЛОГ

      В кінці червня було вже досить спекотно. Марина не бачила Філіпа майже увесь день. Коли почало сутеніти на її мобільний телефон прийшло сповіщення: «Йди туди, де все почалося…»

      Вона одягнула легке плаття з шифону, яке прикрашав квітковий орнамент, взула кремові босоніжки на середніх підборах і попрямувала у бік моря.

     Низ плаття розвіває вітер. Волосся хвилями розкидане по плечам. Коли вона наблизилася до пляжу, то побачила понтон, який прикрашали сотні білих троянд. Серце від переживання почало відбиватися навіть у скронях, у приємному передчутті. 

      Філ чекав її у самому кінці дерев’яного настилу. У білій сорочці і  чорних штанах. Хоч і схожий зараз на шикарного джентльмена, а не дикуна-рятівника, все одно він лишався її коханим Філіпом. Тим в кого вона так сильно закохалася усім серцем.

- Марино, на цьому самому місці почалася наша історія. Саме тому я вибрав цей понтон, щоб тут зробити тобі пропозицію. – Після цих слів  Філ опустився на одне коліно.

- У ту мить, коли я вперше доторкнувся до тебе, я зрозумів, що ти моя доля, моя мрія і моє кохання. Маю єдине бажання, щоб ти завжди була поряд зі мною. Ти вийдеш за мене заміж? – Запитав Філ і дістав з кишені червону коробочку з обручкою, відчинив її.

- Так! – Відповіла розчулена Марина, яку переповнювало почуття щастя та радості. - Я вийду за тебе.