Рафаелло Джованьолі - Спартак

Молодий Тибуртін сумлінно виконав доручення й побував не лише у Капуї, а й у Кумах, у Байї, у Путеолах, у Геркуланумі й Неаполі, і навіть у Помпеї й Ателлі. Всюди він збирав відомості про ворога. Через чотири дні він повернувся у табір Варинія і доповів, що кількість повстанців сягає десяти тисяч, що вони добре озброєні й навчені римській тактиці ведення бою, що їхній табір знаходиться поблизу Ноли, звідки вони роблять вилазки околицями і ніби не збираються змінювати розташування свого табору. Отримавши усі ці відомості, Вариній вирішив розподілити свої сили й наступати на табір гладіаторів у двох майже паралельних напрямках, аби напасти на них одночасно з двох боків. Таким тактичним маневром він сподівався домогтися блискавичної перемоги. Він доручив квестору Гнею Фурію командування чотирма когортами легіонерів, трьомастами велітами, двомастами пращниками і сотнею вершників та наказав йому йти Аппієвим шляхом до Суесси. Він мав дійти до Байї і зупинитися тут на тиждень, а потім рушити в Ателлу й там очікувати подальших розпоряджень Варинія. Сам же Вариній прямував до міста Кавдія, аби зайти у такий спосіб у тил гладіаторів. Таким був план Публія Варинія, і, слід визнати, доволі непоганий, але його успішне виконання було б можливе лише за умови, що гладіатори залишаться на місці й очікуватимуть римлян у Нолі, а у цьому Вариній не мав жодних сумнівів.

Щойно фракієць розвідав, що претор виступив проти нього і довідався, що той уже в Кайєті, то одразу рушив Доміцієвим шляхом у Літери і прибув туди, зробивши два виснажливих, але швидких переходи.

Спартак вже знав од своїх розвідників, що частина ворожих сил отаборилася в Тиферні. Він одразу збагнув, якої помилки припустився претор Вариній, розділивши свої сили навпіл. Фракієць розгадав плани квестора й негайно ж зметикував, як варто вчинити — стрімким кидком урізатися поміж ворожих військ і розбити кожне з них по черзі.

Прийнявши рішення, Спартак звернувся з короткою промовою до свого війська, щоб підбадьорити й надихнути стомлених солдатів, на яких чекав ще один виснажливий перехід.

Цей перехід дав можливість Спартаку швидко, до світанку, перекинути своє військо до Капуї. За три милі від міста він наказав розкинути намети й дозволив своєму війську відпочити протягом декількох годин, а в цей час квестор Фурій рушив до Кал. Опівдні Спартак знову наказав сурмити похід. Посміюючись над страхом захисників Капуї, які замкнули усі ворота, спустили ґрати й піднялися на вал в очікуванні штурму, він пройшов повз місто парфумерів і попрямував у бік Казиліна. Там він був надвечір, у той самий час, коли квестор Фурій з'явився в Кали.

Тільки-но табір було розбито, Спартак дозволив своїм воякам відпочити кілька днів, щоб вони могли відновити сили, поки квестор Фурій — а Спартак припускав, що той продовжує рухатися Доміцієвим шляхом — дійде до Літерна. Тоді фракієць розраховував ударити в тил і знищити його когорти.

Завбачливий Спартак покликав до себе Борторікса й наказав йому після шестигодинного відпочинку, близько опівночі, розділити кінноту на два загони — один відправити до Тиферна, щоб отримати відомості про вороже військо, другий загін відвести до Кал і обстежити місцевість. На світанку обидва загони мали повернутися у табір і повідомити про результати розвідки.

За годину до сходу сонця першими повернулися розвідники з Кал. Вони повідомили, що ворог просувається з боку Казиліна. Спочатку Спартак не повірив, але, розпитавши докладно начальника розвідки і помізкувавши, зрозумів, що відбулося: гладіатори відійшли з Доміцієвого шляху праворуч, щоб дати прохід Фурію, а потім зайти йому в тил, але в цей же момент і римлянин звернув ліворуч, аби уникнути зустрічі із гладіаторами й сховатися у Капуї. Тобто обидва війська зійшли з консульської дороги й тепер мали зустрітися на преторському шляху.

Спартак негайно наказав сурмити підйом. Не знімаючи з табору всього війська, він наказав виступити першому легіону і вишикував його у бойовому порядку. Другий легіон він розділив на дві частини і спрямував через поля й виноградники — одних ліворуч, других праворуч, наказавши їм відійти подалі й сховатися. А в самий розпал битви, поки римляни зметикують що до чого, оточити їх та атакувати із флангів і тилу.

Сонце вже зійшло, і промені його золотили довколишні долини, яскраво-зелені виноградники, ниви з налитим колоссям, квітучі луги. У цей момент з'явився авангард римлян. Назустріч йому рушив ланцюг легко озброєних гладіаторів. На ворога градом посипались камені і свинцеві кулі. Римляни негайно ж повернули назад, аби попередити квестора Фурія про наближення ворога. Тоді Спартак скочив на могутнього вороного коня, якого весь час тримали напоготові. Він звелів протрубити сигнал до атаки прискореним маршем, аби першими завдати удару ворогові.

Отримавши звістку про гладіаторів, Гней Фурій негайно ж дав наказ своїй колоні легіонерів зупинитися, а пращникам і велітам — розсипатися ланцюгом. Він хотів уникнути оточення свого війська силами ворога, адже тепер вони значно переважали. Легіонерам він наказав зайняти позиції на прилеглому пагорбі, розраховуючи, що в той час як веліти й пращники приймуть на себе перший удар гладіаторів, когорти вишикуються у бойову лінію.

Щойно римляни виконали наказ квестора, як гладіатори атакували фронт пращників. Та Фурій встиг розташувати в бойовому порядку свої чотири когорти. Римляни протрубили атаку, і легіонери так стрімко кинулися на ворожих велітів, що тим у свою чергу довелося відступити. Спартак наказав подати сигнал до відступу, і тоді дві тисячі легкоозброєних гладіаторів, кинувши останні дротики у ворога, зникли поміж колонами гладіаторів, що насувалися з громовим криком «барра». Незабаром лунав страшний гул од ударів по щитах, брязкіт мечів і дикі крики.

Запеклий бій тривав близько півгодини. Хай як запекло й мужньо боролися римляни, але їх за чисельністю було значно менше ніж гладіаторів, і вони не мали змоги довго протистояти страшному натиску повстанців. Незабаром легіонери Фурія почали відступати. У цей момент із засідки з'явився Крікс зі своїм другим легіоном. В одну мить римляни були оточені, атаковані з тилу й флангів, ряди їх змішалися, вони здригнулися і кинулися врозтіч. Деяким удалося врятуватися, більшість опинилися в оточенні й загинули смертю хоробрих. Одним із перших серед них упав Фурій. Різанина під Казиліном тривала менше двох годин.

Наступного дня після нової перемоги гладіаторів